Колись давно душа, пропаща і розбита,
Була моєю... мороком моїм обвита,
Та я завжди любила сміх її відкритий,
Як і плачу її скривавлений потік.
Душа, що у руках як коси розсипалась,
Як квітка з воску і вогню мені здавалась...
Вона з моїх печалей змучена зламалась,
М’яка і вірна, я їй вкоротила вік...
Delmira Agustini
Los relicarios dulces
Hace tiempo, algún alma ya borrada fue mía.
Se nutrió de mi sombra... Siempre que yo quería
el abanico de oro de su risa se abría,
o su llanto sangraba una corriente más;
alma que yo ondulaba, tal una cabellera
derramada en mis manos... Flor del fuego y la cera,
murió de una tristeza mía... Tan dúctil era,
tan fiel, que a veces dudo si pudo ser jamás...