Било з-землі джерело, народилась криниця,
Пили охоче усі- і старі, і малі,
Як до смаку була числа й холодна водиця,
В пору весняну і в літні спекотнії дні.
Хлюпали з відер водою, купались- плескались,
Лили і в сад, і в город-де потреба була,
Не берегли ані краплі й тоді спам'ятались,
Як пересохла скарбниця того джерела.
Плакали люди, копали все дальше та глибше,
Бо не було без води повноцінним життя,
В Бога просили, щоб дав їм хоч краплю водиці,
Тільки назад не було джерелу вороття.
Більше криниця уже до країв не налилась,
Не тамувала жаги марнотратних людей,
Плакали, вірили, рили все глибше й молились,
Тільки, "чому все це сталось" не мали ідей.
В світі ще стільки людей від жаги помирає,
Нищить посуха поля, висихають ліси,
Згідні б напитись з калюжі, та тільки немає...
Крапля води в силі часом життя зберегти.
16.04.2015
