Невеличке оповідання, що складається з восьми частин. Наймасштабніший із моїх творів. Надіюсь, що
його прочитають і оцінять з усіх сторін. Буду радий за коригування, поради чи критику.
ГОСТЯ З НЕБА
3. Зірка.
«Прокидайся, прокидайся, прокидайся…»
Ніжний жіночий голос легко нашіптував уві сні Гриші, який лежав на ліжку в светрі, штанях і
шерстяних носках. Чоловік вирішив перестрахуватися і завчасно одягнув теплий одяг.
«Прокидайся. Прокидайся.»
Повіки почали потиху відкриватися і через хвилину він був при повній свідомості. На годиннику
друга двадцять чотири, а Григорій все ще сидить на ліжку і усвідомлює, що сьогодні ніщо його
силоміць не тягне надвір.
«Вийди. Вийди. Подивись вгору.»
Жіночий голос пролунав у його голові.
«Якого біса», – із страхом викрикнув Григорій.
Він раніше не чув подібного і його здивування було логічним, оскільки все, що твориться в нашій
уяві складається з реальних елементів, які пазлами стають у якийсь образ. Але цей голос для
чоловіка був не знайомим. Кришталевий, дзвінкий і протяжний, наче ксилофон об'єднали з роялем.
Він відбивався в голові тихою луною і дзвінким щебетом водночас. Якби це було насправді, то
Григорій точно б запам'ятав.
«Вийди. Вийди. Вийди.»
Голос ставав ще голоснішим і чоловік піддався проханню та покинув будинок.
Григорій глянув на небо, в якому, здавалося, вже немає місця для нової зірки. Цей вид породив у
його голові нові спогади, які він намагався давно забути, але ж шторм останнім часом не полишав
свого натиску.
Юнак лежить під зорями на ще теплій від весняного сонця траві. Вона вже вдосталь виросла, щоб
розкрити свій молодий аромат і в суміші із нічними квітами пашить неймовірними трунками. А поруч
із цією трав'яною ідилією ледь відчувається аромат чорнобривців, якими завжди пахло полум'яне
волосся Лізи.
Гриша знав, що вона поруч. Лише протягнути руку, лише протягнути погляд і ось вона – могила на
сільському цвинтарі. А на надгробку викарбуване фото молодої дівчини, що завжди посміхалася долі.
Григорій любив її всім своїм серцем, і той випадок, коли п'яний виродок-мажор в'їхав у невинну
дівчину біля магазину, назавжди забрав частинку цього серця. Опісля минуло 26 років, а чоловік так
і не зміг покохати знову. Та з цим Григорій змирився і зараз, пустивши самотню сльозу, протер очі та
втупився у небо.
Незабаром засіяла зоря, яка потім почала рухатися по траєкторії лемніскати і нестримно рости в розмірах.
Здавалося, що зірка ось-ось впаде поруч. Вона вже досягла розмірів повного місяця і продовжувала
летіти тепер по прямій до невеличкого лугу, що залишився на окраїні міста.
«Йди до мене. Йди до мене», – нашіптував жіночий голос всередині.
Григорію стало лячно, шлунок стиснувся не то від побаченого польоту, не то від того, що могло
б відбутися далі. А варіанти були різні.
Та штука, могла б бути уламком Герцога і, якщо впаде десь поруч, вб'є все живе.
Також був варіант, що все це вибрики збоченої уяви чоловіка із кризою середнього віку. Нічого з неба не
летить і взагалі, Гриша зараз солодко спить у своєму домі.
Хай там як, а часу на роздуми було все менше, бо «зірка» продовжувала наближатися і тепер точно ясно,
що об'єкт направляється саме на те місце, де, окупована будинками земля все ж знайшла собі місце
дихнути – на невеличку галявину зеленої трави.
Ще одна мить і гул, який зрівнявся б хіба що із сотнею ударів блискавок, пролунав по окрузі. Григорію
заклало вуха, серце калатало, а ноги самі неслися до місця падіння. Він ще живий, а значить гіпотеза про
смерть від уламку не справдилася.
Іноді чоловікові хотілося доторкнутися до шалі смерті. Давно втративши кохання, Гришу заспокоювала
лише одна розрада – дорога. А тепер, коли і її забрали, сенс життя загубився назавжди. Кількома
секундами раніше, чоловік молив Бога, в якого вже давно перестав вірити, про смерть, про ту вічність
у забутті.
Але тепер, коли «зоря» вже лежить поруч на землі, він із дитинним щастям біг до неї, забувши про хворе
серце та звільнення. На якусь мить Григорій відчув себе тим молодим чоловіком двадцяти п’яти років, що
вперше зустрів Лізу. Її вид змусив забути про все. І єдине, що його мучило – питання «Що буде далі?»
От і зараз, в житті чоловіка з’явилася надія на зміни. Не важливо які це будуть зміни. Байдуже. Головне те,
що хоч щось могло змінитися в цей самий час. Що б доля не підготувала, а Григорій був до цього готовий.
ID:
710865
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.01.2017 10:35:49
© дата внесення змiн: 08.01.2017 10:35:49
автор: Самотня Людина
Вкажіть причину вашої скарги
|
