Невеличке оповідання, що складається з восьми частин. Наймасштабніший із моїх творів. Надіюсь, що
його прочитають і оцінять з усіх сторін. Буду радий за коригування, поради чи критику.
ГОСТЯ З НЕБА
4. Гостя.
Чоловік підбіг до місця падіння. Вирвана з корінням трава валялася на землі, що потріскалася
і зляглася від удару. Трішки далі виднівся кратер, але, що в ньому, не було видно навіть тоді,
коли Григорій підійшов до самого його краю. Пил, який простягався по всій окрузі, концентрувався
в центрі великої ями і не дозволяв заглянути вниз. Але чоловік, примруживши очі і приклавши
долоню до лоба таки спробував туди зазирнути, та все намарно.
В цей час запах пилюки і вирваної трави перебив аромат чорнобривців, які проте тут ніколи не
росли. Григорій подумав, що це так грається з ним його уява і вона справді це робила, бо тут же
перед його очима пронеслися картинки щасливих очей батька, яскравої посмішки матері і полум’яне
волосся Лізи, яке вона завжди тримала розпущеним. Всі ці люди залишилися тільки в його спогадах,
а їхні тіла давно забрала на вічний спокій земля.
Не знаючи як, Григорій підійшов до краю все ще запиленого кратера, а дзвінкий голос продовжував
набридати.
«Іди сюди. Ти ж хочеш, щоб все це закінчилося. Я знаю. Спускайся. Спускайся.»
Чоловіка знову охопив раптовий страх, нога підкосилася від втоми і Григорій полетів у кратер.
Перед тим, як впасти і втратити свідомість від удару головою об величезний камінь, чоловік
побачив марево, яке на цьому ж камені не то лежало, не то левітувало над ним у повітрі.
Григорій відключився.
– Прокидайся. Годі спати. Ще належишся, синку, – з усмішкою на вустах будила малого Гришу
матуся. – Прокидайся. Чуєш, півні вже співають? Твій батько на луках траву косить. Піди, синку,
підточи йому косу і віднеси води. Я її щойно з криниці дістала. Аж глек запотів, яка прохолодна.
Давай, прокидайся, Гриню.
Просинатися під голос своєї мами для хлопчика було найкращим заняттям. Буває, запорається
матуся на городі, кухні чи перед тваринами в сараї, і Гриня прокидається сам, а сон його не
полишає і ходить тоді хлопчик цілий день заспаний та сонний.
Але тільки уві сні десь здалеку почує материнський голос, враз усі сновидіння закінчуються і
сонливість втікає, як миша від кота. Тоді Гриша відкриває очі і бачить посмішку мами, яку не
можна ні описати, ні зрівняти. Посмішка, що ніколи не сходила з обличчя жінки і завжди
давала наснаги тримати себе бадьорим цілий день.
«Не спи. Прокидайся», – різко материн голос змінився на той дзвінкий дівочий, – «Вставай!»
Григорій кинувся і ще раз легенько вдарився об камінь. Цього разу він не зомлів, а навпаки
пробудився. Голова крутилася, але свідомість поверталася.
Чоловік, все ще лежачи в кратері, поглянув вверх. Пил уже вщух і можна було побачити, що
яма не була такою глибокою, як здалося під час падіння. Ще трішки полежати і можна вилазити
звідси.
Він доторкнувся однією рукою до брили, яка була все ще теплою і вочевидь неземною. Не ясно,
як такий велетень не зробив діру у землі на сто метрів і ударною хвилею не повбивав усіх.
Чоловік спробував обіпертися на камінь і стати на ноги. Свідомість таки прийшла до ладу і Григорій
піднявся.
Те що чоловік побачив далі, викликало стан легкої шокованості.
На брилі каменю лежала оголена жінка. Її довге темно-каштанове волосся прикривало груди, а
тендітні руки лежали на тому місці, про яке говорять зона бікіні.
Сказати, що здивуванню не було меж – нічого не сказати. Воно і правда. Не кожного дня можна
зустріти голу жінку на метеориті. Чоловік подумав, що ще лежить у кратері без свідомості, а все
це йому тільки сниться, але головний ниючий біль від удару давав про себе знати і, якби це був
лише сон, то чоловік давно б уже пробудився.
Григорій визирнув із ями: сірий пил осів на землю, а в повітрі знову той трунок із трави та чорнобривців.
І що найдивніше – ні душі поруч. Це трішки здивувало, якщо ще можна було чимось дивуватися.
Такий гуркіт мав підняти на ноги не тільки околиці, а й усе місто. Купа народу, поліції, швидкої
допомоги і надокучливих репортерів повинні були вже на повну силу бродити біля велетенського
небесного каменю.
Так чи інакше, впевнившись, що нікого немає поруч, Григорій вирішив віднести незнайомку у свій дім.
Цікавість так і перла із усіх надр його єства. Звідки тут взялася ця жінка? Чому ніхто не помітив
падіння метеориту? Що за голос всередині? І чому вже четверту ніч мучить безсоння? Григорій не
знав відповідей. Але на всі питання відповість вона – гостя з нічного неба.
Чи то тільки мара, чи хвора уява, чи все насправді, а чоловік не міг відмовитися від такої пригоди.
Попри виснажений стан, переляк та здивування він відчував себе живим. Можливо, по справжньому
живим вперше за 26 років.
ID:
710928
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.01.2017 15:43:29
© дата внесення змiн: 08.01.2017 15:43:29
автор: Самотня Людина
Вкажіть причину вашої скарги
|
