Ніч на зміну дня прийшла,
Стихла божевільна метушня,
В темряві душа знімає маску,
Знов зазнала я поразки.
Уночі стаю сама собою,
Огортають ковдрою туга з журбою,
Хочу розірвати ці кайдани,
Та віками не затягуються рани.
Зав’язав мене давно Ти в пута,
Скропленими зради краплями отрути,
Образ твій на серці вигорів вогнем,
Там болить і крається все день за днем.
Рану злістю й ненавистю залікую,
Всіх на Тебе схожих відшукаю,
Заберу у них я щастя й радість,
Яблуком спокуси вирахую їхню слабкість.
Дороге і рідне знищу,
Знаю, Божа кара жде мене найвища.
Та лиш це, від небуття мене тримає,
Доки помсти за прокляття довго так чекаю.
Зрадив Ти мене, обравши іншу, кращу,
І за це ,Тебе, я занапащу.
Через Тебе не ростуть у мені квіти,
Такі бажані, невинні діти.
Між Проваллям адським й Раєм я блукаю,
Як скінчити муки ці не знаю.
Навіть, відьомські, не помагають ночі,
Замість малих янголів у мене поторочі.
Знову в темряві сховаюсь,
І,Тебе, я відшукати намагаюсь.
Буду снитись іншим в снах я еротичних,
Забирати душі в Темну Вічність.
Буду я з’являтись до жінок,
Щоб з фіалок й лілій одягти вінок.
І забрати їхній спокій,
Посміятися із їх утопій.
Досконалі всі і схожі,
Копіюють Її може.
Вдень такі всі ідеальні,
А вночі грішні і справжні.
Морок обійма холодними руками,
Непомітно омиваюся сльозами.
Рік, десятиліття чи століття,
Проминуть як мить в жахіттях.
Всеодно, у натовпі, Тебе зустріну,
Не впізнаєш суть мою зміїну.
І тоді або вкушу і навік загину,
Або знищить в мені зло, та квітка – дитина.
А поки на варті, пильно я чекаю,
Вночі людське, цінне - собі забираю,
Вдень же, гіркими сльозами, душу очищаю.
Почуттів чужих, хороших, не можу відчути,
Знову вип’ю з чаші болю, щоб усе забути.
ID:
755903
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 18.10.2017 09:35:52
© дата внесення змiн: 18.10.2017 09:35:52
автор: Ксенія Згура
Вкажіть причину вашої скарги
|
