Стояла за вікном безсонна,тиха ніч,
На небі виходили зорі пліч- о- пліч.
В домівці матінка сльози лила ,
Вона не знала куди несе сина війна.
І в ніч ту тиху і безсонну
Вона молилася без втоми ,
Вона молилась і благала ,
Бо що робить уже не знала...
Він був єдинний- її кровинка,
Її життя ,її дитинка
І ладна була душу дать
Та лиш би сина все життя оберігать.
Приходить звістка матінка її цілує
Вона кожне слово звідти цінує,
Вона як скарб її берегла -
Слова сердечні раз у раз перечитувала:
"Це я ,матусю , я живий !
Цей день ...він знову був важкий
І знову обстріл ,знову страх
Та я не боюсь ,я в очі бачив той жах!
Я не боюсь померти ,мамо ,
Я українець - я захищаю мову ,
Я маю Україну берегти ,
Але хвилює :"Як же ти ?!?"
Як будеш ти без мене
І хто промовить ніжне :"Нене",
Кому покажу сльозу я???
Ні!Не покину тебе ,матінко моя."
І звісточка така приходила щотижня .
Війна - це вам не лижня ,
Тут не катаються ,тут боряться.
Ні ,не за своє - за вкраїнське життя!
Та не хочеться матері жити без сина!
Немає звістки ,а пройшла уже 10 днина...
І серце материнське тривогу відчува-
Дзвінок о півночі :"Вашого сина нема..."
І більш нічого не сказали ,
А мати знає :вони більше знали.
Чи він живий,а чи пропав?
Ніхто про те й не думав,ніхто того не знав,
А в серці материнськім грала тривога
Й якась незвична охопила її втома,
Якийсь- то біль і жаль за сином...
Життя - стало їй полином !
В вибігши до річки,де з сином гралась ,
Вона без роздумів на дно увірвалась ...
Тепер вже янголом стала вона ,
По інших світах безтурботно літа,
Блукає там вдень ,вночі блукає :
Свого синочка єдиного шукає.
Зійшла до річеньки ,де разом грались
Й сльозами янгола там умивалась.
Та ніби ще хтось плаче їй почулось ,
Побачила сина й почула слова :
"Де ти мамо ,де є твоя душа?
Я так тепло її почути хочу ,
Пригорнутись й розмовляти до ночі...
Матусю,вже немає війни ,
Мій постріл-вирішальний,але встрелили й вони ,
А я відразу линув ось сюди ,
Тепер не знаю де є ти .
Я буду,як тінь мара,
Але теж хочу спокою,хочу тепла,
Та як тебе я не побачу все дарма...
Я більше дихати не можу ,
Тож полечу в домівку на рай схожу."
Він мав зробить останній подих ,
Але відчув легенький дотик:
Матуся поруч з ним стояла ,
Такі ось щирі слова промовляла :
"Ти дихай ,сину ,дихай
Тримай мій подих,душу забирай.
Створи сім'ю і зрости сина ,
Нехай у мирі живе твоя дитина .
Мені давав Бог ще одне життя,
Але ж не можу я покинути своє диття?!?
Бери,тримай ,ось моє життя ,
Тобі воно потрібніше моє солов'я..."
Він прокинувся ,немов після сну ,
Відчував якусь дивину ,
Не розумів,що сталося
Лиш два крила у пам'яті зосталося.
Ось так урятувала своє диття ,
Віддавши йому життя.
Яке ж чудове материнське серце!
Сильне ,але затишне,мов озерце
І все життя воно б'ється для нас:
Щодень ,шомісяць ,кожен час.
Ви бережіть ,любіть ,цінуйту .
Неньку теплом та ласкою дивуйте!
Ні,не тому ,що слабка,
Не тому ,що ніжна і крихка-
Вона ,як бачете ,ладна вам життя віддати
Й з інших світів на вас споглядати .
Яка ж чудова кожна жінка ,
Вона сіяє ,як в небі зірка!
Чудова тим ,шо матір'ю стає -
Любов і ласку дітям віддає.
Ти не сердись на неньку ,
Яка кричить або плаче тихенько,
Вона все робить лиш для того ,
Щоб вмілим сина виростити свого ,
Щоб донька мудрою зростала,
Щоби життя закони знала.
Піклується про нас ,про себе забуває,
Біжить на роботу ,втомлюється,недосипає.
Матусі праця нелегка
І доля в неї непроста.
Вона роботу робить із душею,
А ви любіть ,піклуйтесь та пишайтесь нею.
ID:
744404
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.08.2017 00:01:06
© дата внесення змiн: 02.08.2017 00:02:09
автор: Вікторія Заячковська
Вкажіть причину вашої скарги
|
