У старім храмі, тихо догорить свіча,
Дотліють молитви, ще не торкнувшись неба,
А погляд чийсь, із тисячі свічад,
Пропалить пустку у мені, сховається під ребра.
І вже душа… Й донині… - в німоті…
Слова зникають на устах,
як дощ, що проронився в спраглу землю
Іскаріот принишк, насупились Святі…
Шепоче погляд той…, та я йому не внемлю
Про що ж ти, погляде, проникливо мовчиш?
Пощо оселишся на згарищі моїм, на попелищі?
Пощо святі збентежено сховали світлий лик?
І від Іуди тіні стали значно вищі…?
Мовчиш…?
А втім, я знаю все сама.
На що слова, що сповнені брехнею?
У старий храм ввійшла тихесенько зима,
Молитися…
Я ж помолюсь із нею…
27.11.2018
Світлина від Галини Недашківської.
