Я, шукаю споріднену душу
В людині,-добро і любов.
І зболені ,думки свої сушу...
З серця,лл'ється ,стікає кров.
Іду ,у жорстокий злобний світ
Заблукала ,у туманній імлі.
Палахкотить, сонце тане лід
Горить ,епоха - во лжі і війні.
Я йду ,проти течії юрби...
І всі ,біжуть збивають з ніг.
Каркають ,ворони з висоти
І вітер зриває листя з віт.
І чому ,я не така як всі.?.
Не від того, світу ...все бачу.
Все чую ,як сичать змії у кублі
А потім ,від укусу ,сиджу плачу.
А може ,бути глухим і сліпим...
Байдужим ,до горя чужого.
жила, б ,які усі була б крутим.
За пазуху ,душі тягла від лихого.
Прагнуть ,слави, золота і срібла,
Вілли ,мерседеси і бабла.
Я у людині, шукаю Світло
Високе небо щирі слова.
М Чайківчанка.
Достойна душевна лірика! 
