Віночок
Ой уночі на Івана Купала,
Дівчина з квітів віночок сплітала.
Шепотіла, тихо благала,
Як віночок на воду пускала:
«Ти вір у мене і в почуття до тебе,
Ти моє сонце, ти моє небо.
Твоя любов розфарбувала душу,
В барвисті теплі кольори.
Душа співати тепер може,
Лише «люблю» ти знов скажи.
Тепер я маю незримі крила,
І я літати не боюсь.
Ти підтримка моя, і сила,
З тобою завжди я сміюсь.
Ти розкажи, віночок милий,
Все те, чого не можу я сказать.
Що як його зустріла, я щаслива,
І я боюсь його втрачать».
Ти бережи, вода, віночок,
Нехай не тоне він, пливе.
Любов усім нам так потрібна,
І цей віночок, хтось так жде!
