Ти обіцяв вже більше не зникати...
Й заприсягався все розповісти...
Та доля наша, сплетена барвистими стежками,
Знов ближче не дає нам підійти...
Чи ти відштовхуєш мене навмисно?
Чи просто граєшся.... У вигляді знущань?
Чи, може, промовляєш вже:"Asta La Vista"
Шляхом увімкнених мовчань...?
Так хочеться до тебе пригорнутись....
Розтанути в безкарності зізнань...
До тебе, не до друга як, звернутись....
Щоб висловити вірність почувань....
А ти чогось від мене... Тікаєш без упину...,
Ховаючись тихенько в фіранці таємниць...
І мОї хвилювання в цьомУ, на жаль, безсилі...
І наше падає кохання швиденько долілиць....
А вгорі літає чайка.... Така журлива й потайна....
Здається, доля незвичайна небесами їй дана....
Та водночас життя її....Розбилось вщент у слові "Крізь...."
І плакати вже більш не в змозі... Не вистачає просто сліз....
Літаючи цілісінькими днями... Чатує свОго принца птах....
Та кожну мить оманливої зради гіркий присмак розчинюється на її вустах....
На що ж ти сподіваєшся, мій любий?
Й чого очікуєш від мене взагалі?
Ти ж добре розумієш.... Більш не буде
Жаданіше й рідніше на Землі.....
