Море, вітер,
Хвиля морська
Піднімає медузу з самого дна.
Вітер зриває з мене картуз.
Він там на хвилі, серед медуз.
Берег пестить при прощанні
Хвилю наче в них кохання.
Чорне море пінне вирує,
З чайкою хвилею ніби жартує:
-Достану, накрию.
-Бруд з тебе змию.
Чайка вправно рибку спіймала,
Морю крилом вона помахала.
Хвиля морська
Хвиля морська хвилює серця.
Кожная хвиля є то душа.
Стоне, шумить, ласкає водою,
Когось зове в даль за собою.
Хвиля нам жемчуг дарує морський,
Самий яскравий, наче живий.
Хвиля свій берег завжди знайде,
Через все море до нього іде.
Так ніжно і так милозвучно,
На мить, лиш на мить їх касання,
Стихій двох небесних то поєдання.
То є саме щире і вірне кохання.
Хвиля морська хвилює серця,
Хвилею з нами мовить душа.
В омут із неба падає вниз,
Кохана, в цю мить відзовись!
В стихії морській
Ти відродись.
В пінні творіння
Ти проявись.
Хвилею з моря мені відзовись,
Накрий як колись мене з головою
Та залишайся тут, поряд зі мною.
А ні, то забери мене, нехай стихія нас несе.
В Ад, Рай.
Це не важливо.
Для двох завжди усе можливо.
Хвиля морська єднає серця,
Не має початку,
Не має й кінця.
