Чорний крук над замком
Пророкує нам біду.
Після зливи стало парко:
Я до лісу не піду,
Бо в тім чорнім-чорнім лісі
Лихо кублиться ізнов,
Чи валує сніжний ірбіс
Чи то ходить Індигор?
Звір, що у людській подобі,
Чи людина - у звірячій?
А той чорний крук сьогодні
Вже утретє кряче!
Раптом сонце помарніло,
Ніччю день змінився:
Може, викрав хто світило,
Може, з'їла мідяниця?
Ось і втілилось пророцтво,
Шепіт лине всюди:
Як удень зчорніють кросна
Небо вхопить юду,
А чи кров його зрадливу,
Кров все-таки рідна.
Час уже давненько плинув,
Та зрадіє відьма.
Хоч і в нетрях спопелили
За наказом предка,
А проклін не втратив силу,
Має дужу склепку!
Що ж, ходи-но, Індигоре!
Я давно чекаю!
Чи ти привид, чи ти голем,
"Ніч" ця стане краєм!