|
Ти мого лелеку та й поклич з дале́ка,
Хай летить додому, долаючи втому.
Як же нам без нього! Не знайдемо дому.
Треба, щоб вклонився ясену старому …
Він як уклонився, то друзяка вітер
Притих, зупинився. Не ламає квіти.
Він як уклонився, діти засміялись,
А стрункі берізки в явір закохались.
Горлиці старенькі щось собі згадали,
Хмари зажурились і об землю впали …
Ллє на Україну, річки та калюжі,
Тому ми в цім краї такі добрі й дужі.
А лелека раптом піснею озвався,
Та й таким у серці нашому зостався …
Побув - побув у чужім краї та й повернувся ...
Лелека ледь-ледь рухаючи крильми пролітав над рідною землею. Позаростало все – дороги, подвір’я, площі … . Не було так раніше. Не лише лелечою була ця земля.
Колись тут жили люди. Багато-багато людей. Діти поспішали до школи, дорослі працювали в полі чи на подвір’ї. Вечорами над принишклою землею лунала така мила для лелечих сердець пісня. Лелеки всідалися у свої гнізда і прислухалися … . Спочатку вони нічого не розуміли, окрім якогось особливо урочистого настрою цих пісень. А потім почали усвідомлювати перші слова … . Якось відлітаючи у вирій, лелеча зграя на подив людський відтворила у небі одну з цих пісень.
Минулося. Що ж там унизу? Хрести … . Це кладовища. Це такий людський звичай: хоронити представників одного роду поруч. Прадід, дід, тато, мама, син … . Жили хоч і здаля, але поруч. Тепер усі лежать у землі поруч. Минулося ... .
Спочатку позакривали за наказом згори школи, покинули у пошуках кращого для дітей землю (мабуть украдену кимось), верби, власні хати, ставок, що виблискував зорями, а потім згасали один за одним останні вогники на сільських вулицях.
Ви думаєте, десь там у великих містах вони знайшли своє інше? Згубилися, зчужилися, озлилися …
Не змогли на новому місці, бо струни до минулого свого порвали.
Не навчилися у місті родом своїм дорожити.
Десь там ще живуть далеко-далеко. Так наче …
Роботи – трактори обробляють землю, такі ж збирають врожай. Ці механічні пісні не до лелечого серця. Тож лелеки кричать, перекрикують … .
І все ж те людське зовсім не згубилось. Он обіймають батьки лелече дитинча, он двоє лелек витанцьовують у небі … .
А відлітає хтось навіки, обіймають одне одного крильми і стоять так день, два, аж поки сил не стане.
Хрести … .
Вже скоро їх у тих травах не буде видно.
Казали колись: «Хто землю роду свого покинув, той себе згубив».
От нема у лелек машин, літаків, а є крила.
Не було у людини крил, то й все інше непотребом стало.
Не тих крил, щоб у небо летіти, а тих, щоб своє "лелече" берегти.
Хрести …
ID:
1010073
ТИП: Інше
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.04.2024 19:38:49
© дата внесення змiн: 04.04.2024 13:09:45
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
Натхнення Вам! 
дякую
