Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
А всім ж однаково було,
Зло ж тут росло, росло й зросло.
Віками гинули..
За що?
Щоб зло до рук
Тут все прибрало,
Права людей
Під ноги склало
Й топтало душі і життя,
Вело живих у небуття.
Приспали, окрали,
Сиренами будять..
Розбудять ?
Та.. ні.
Давно в цім
Багні.
Чорти ж на коні.
Знову сумно мені.
Як не крути
Всі ми раби.
Туди нам, туди.
Покірно голови склонили
І владі вічно тут служили,
За них і голови зложили,
Щоб тут вони
Цвіли та пахли,
Щоб удобряли землю кров'ю,
Зростає тут лише безмов'я.
Все іноземля заселяє,
Все цінне жаль, але зникає.
Як птаха нам крилом махає,
Подалі, в краї заморські відлітає.
У небі грім, земля горить,
Ворона й та хоче пожить.
Тихенько:
-Кар...р,
Лиш промовляє,
краплинки крові попиває.
О том же
Был постамент,
На нем в рост - помост
И паровоз и паровоз!
Ржавел.. паутиной оброс.
Тут з-под земли
Змей и подполз,
Еве вручил
Блок папирос.
Ева взлетела
В мечтах далеко,
Все вокруг Рай
И все тут ее.
Адаму приказ она отдает:
-Возжи надень на паровоз.
Змей же тихонько под землю й уполз.
На бревнах й по льду пошел паровоз.
-Долой мерзлоту!
-Растопим мы лед!
-Вперед, все за мной,
Курс на Восток!
Что нам та тундра,
Что нам тайга,
За нами родная
Наша земля.
И паровоз по бревнах ползет,
Толкает толпа его на тот лед.
Что им та вечность
Та мерзлота,
Там впереди
Им победа видна.
Ева в восторге,
Сидит у окна.
От паровоза
Нету й следа.
Змей за собой
Заметает следы.
-Ну, а Адам?
-Адам без ноги!
Цікаві вірші. В душі неспокій...Погляньте нічці чорноокій...вона розділить з вами печалі...То що ж з життям? Як річка пливе далі! 
