На телефонний дзвінок
товариша незабутньої юності
Валентина Костюченка
балада
Колись в роки далекі, юні
У зорях світ палахкотів,
Несли гривасті білі коні
Через сердець, поля хотінь...
Ті дні твого й мого злітання –
Душею трепетних сприймань;
І чистий сніг, як перший танок,
Ще біле поле, без примар...
Іскристий погляд без хмарини,
Безмежний край святих надій –
Ганнусі милі і Галини...
Життя початок був тоді...
Тримала крига, ще тоненька –
Основи вперто брали ми.
Ще моложаві Татко й Ненька
І радість – маків килими...
То ж незабутнє все й зосталось,
Бо з нами завше у душі –
Хоч сторінки, життя гортає:
Десятків більше, ніж по шість...
Та світ, як ми – спіраллю лине,
Зірковий мудрий шлях – життя.
Немає меду без полину...
Земна колиска,... з вороттям...
Тонке, чарівне поле Бога,
Творця фантазій неземних,
Про нас все знає, ще з порога.
Святая Віра – віщі сни...
Жде мудрості зіркове Лоно,
Бо світло сяє в серці в нас.
Усі життя – то ціле гроно:
То там, то тут,... щораз,... щораз...
То й ми в повторах нерозлучні,
Крізь Божі іспити – вперед!
Ще зміни прийдуть, і разючі
Мій друже, капітане Грей!
В’ячеслав Шикалович
15.01.2009р.
Мелодія на слова пісні:
