Я дя́кую за до́тики до се́рця.
Ма́буть, Вам зараз не до цих подя́к.
Суму́ють очі у дощі́ немо́в озе́рця,
Над ни́ми проліта́ само́тній птах.
Торка́є кри́лами ледь-ледь глибо́ку во́ду.
Потім зліта́є стрі́мко в небеса́.
Я дякую вам за чарі́вність, вро́ду,
А ще за ту, що неземна́ краса́.
А ще за ту тепер дале́ку ске́лю,
Де я провів найкра́щі свої дні,
За ске́лею там було так пусте́льно.
І рі́зні ми. Весе́лі і сумні́.
Я дя́кую за до́тики до се́рця,
За по́штовхи у спи́ну зо́всім в жарт,
За жарти що бували де́що з пе́рцем,
За душ людськи́х до зло́го ду́жий гарт …
Я дя́кую за ці мале́нькі ру́ки,
Що поміща́лись на доло́ні всі разо́м,
І за недо́вгі та стрімкі́ розлу́ки,
Коли невдо́взі усі ра́зом за столо́м …
Музичне прочитання з допомогою ШІ
дякую ...
Справжній дотик до серця! 
