З лісової епопеї
по озимій нивці
повертались без трофеїв
жартуни-мисливці.
Ну, була одна косуля.
Та якщо на брата,
то виходить – з маком дуля.
Ось така розтрата.
Втім, - це досить звичне діло.
Хоч були сумненькі,
та коли закуску з’їли, -
стали веселенькі.
Потім ще присіли в лузі.
Розстріляли тару.
Раптом близько в лісосмузі
вгледіли примару.
Чи тому, що вечоріло,
а чи приверзлося:
з п’яну, наче подуріли, -
вполювали лося!
Найпроворніший мисливець
миттю в ціль поцілив –
жаканом як дав по шиї,
й іскри полетіли!
Тільки звір чомусь не падав.
Що ж бо, братці, сталось?
Наче вкопаний, щоправда –
голова гойдалась.
Як підбігли, подивились:
«Ой ти куля-дура!»
Там, де шия відвалилась –
стирчить арматура.
Ну, оце ми вполювали!
Здобич важить тону!
Як пощупали, - добрали:
голова з бетону!
З переляку не до жартів.
– Ну ти, йоли-пали!
– Зразу всі розкриють карти!
– Ой ти, ну й попали!
Протверезіли раптово,
та не голосили.
А на ранок терміново
розчин замісили.
Правда, скульптора наймали
у самій столиці.
І тоді покайфували
мисливці-щасливці!
Небо гріх той вибачає.
А мораль – звичайна:
коли голову втрачаєш –
у бетон влучаєш!
Дякую щиро. 
