сьогодні о котрій почнеться кашель відвідувач не знав. та й виходити з дому особливо не хотілося. вагався й надалі прибирати мертвого крилатого із підвіконня. нещасний залетів через кватирку в цю убого-забуту квартирку...
вагався, сидячи навпроти вивчаючи кожну його пір’їну. машинально права рука шукала цигарки. ліва в кишені запальничку.
о котрій з’явиться кашель і нагадає про звичку?
кашель який не можна втримати, від нього тріщали стіни. тріщини й так не було видно через димну коаліцію туману. а можливо крилатий задихнувся? Та ну! відразу думки відкинулись... сам же дихаю! задовольнивши себе, вкотре закортіло піднятись на горище. тільки згадав що там ти які літають, хоч відрами збирай. проходу від них немає. а бажання добратися до скрині давило в скроні. цигарок катастрофічно не вистачало. крилатий і надалі не рухався...
сутеніло. телефонна слухавка монотонно повторювала короткі гудки. як добре, що й сьогодні не телефонуватимуть. ух яке довге слово згадав! нарешті намацав запальничку в задній кишені, дивно сидячі на ній, нічого не відчував. з вулиці птахи знову оточували будинок. це тепер буде помста? та вони тільки цвірінькали та каркали. як можна розібрати цю пташину мову? та й скільки можна сюди заходити? невже їх приваблює дим? вікна були обліплені вітражами пірїних. в такій оселі про сон тільки згадуєш!
захотілось дощу! о як сильно захотілося дощу! Так само сильно захотілось підвестись. спроби тільки нагадали про ноги - кожна вагою в мільйон кілограм. каліка для самого себе, в’язень туману. у вікна стукали. та є правило: відвідувач відвідувачів не впускає!
від цього потужна посмішка налякала власне відображення у вікні. світло було вимкнуто, отже до темряви й не так багато. відвідувач її солодко полюбив!
