Він був наївним. Сміх його летів,
Немов дзвіночки зоряного срібла.
Та як у подорожах тіло загубив,
Так і блукає тінь його блакитна.
Він спокою в свободі не відчув:
Троянда вчахла з туги від розлуки,
І Лис приручений чомусь
його
забув
(Мисливцям, кажуть, він попався в руки)…
Принц серед люду друзів не знайшов:
В них пересохла у душі криниця,
І жадібність їм замінила кров,
І чваньковитість покривила лиця…
Десь там Сент-Екс блукає у світах –
Яскрава зірка з крилами дитини,
Але про це не знає Принців птах,
Тому й долає Всесвіт в самотИні.
Він оминає стоптані стежки –
Людей планета більш його не вабить…
Блакитна тінь, прозора, наче сни,
І, зболена до крові, мудра пам'ять…
написати коментар
Лис не забув! Бр-р-р...сум...холодно/
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
сум - то добре, і щодо Лиса згодна
щиро дякую Вам, мій постійний читачу
от тільки цікаво: чому Ви читали цикл задом наперед, починаючи з останньої поезії?
дякую 
дякую за відвідини 
