Лина Костенко
«Бывает миг вселенских потрясений ...»
Бывает миг вселенских потрясений:
Увидишь свет, как в первый в жизни раз.
Средь туч зловеще-серых и осенних,
Прорвется золотом небес иконостас.
Стоишь как вкопанный, как стон, под сводом сказки.
Душа прозреет в космосе идей.
Вот крик ветвей. И с лиц слетают маски.
Из всего сущего нам светит суть вещей.
И связи хрупкие, глубинная их вечность
Вдруг вспыхивают светом голубым.
Прямым проломом мысли в бесконечность.
И уж оттуда к сути… К нам самим!
Костенко Ліна "Буває мить якогось потрясіння..."
Буває мить якогось потрясіння:
побачеш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмара, сіра і осіння,
пропише раптом барви золоті.
Стоїш, як стогін, під склепінням казки.
Душа прозріє всесвітом очей.
Кричить гілля. З облич спадають маски.
Зі всього світить суть усіх речей.
І до віків благенька приналежність
переростає в сяйво голубе.
Прямим проломом пам'яті в безмежність
уже аж звідти згадуєш себе.
