По тротуарах стомлених думок
В нічнім саду гуляє пам’ять вітру,
Фотографує кожний хибний крок,
Що ксероксом луни дзвенить в повітрі.
У відблисках ліхтарних молитов
Застигли миті ковані фігури
Від скульптора Медузи де Горгон,
Немов стовпи дорогою в минуле,
Де лабіринтом плутають нитки
Бажань химери, утікачки з Глузду,
Де червоточать яблуком плоди
Зневіри й гордовитості безумства.
Той шлях недремно стереже мій птах,
Бува, співає інколи пророчо
І ставить мітки дивні на руках –
Малює графік по болючих точках.
Якась із них зупинить мій політ:
Дерева – в камінь, грудами – скульптури…
І розчинюсь у світлі ліхтарів
На сотні тисяч скалок інфразвуку…
Цікаво, що саме сьогодні натрапив на вислів когось із православних, видатних, діячів: *Гордовита людина - мов те яблуко, що іззовні гарне, а усередині цілком гниле*
Цікаві думки, інтригуючий вояж світом ЛГ!
Дякую; на добраніч)
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
прерванный полёт...ну да,конечно...но - когда-то...
наш полёт похож на заведённый граммофон...
он, без тока, от винила дарит в мир легато...
ручку - заведём (откуда - не скажу,пардон )...
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мастерски 
)...
дякую Вам 
По тротуарах стомлених думок натхнення теж гуляє! 
отака вона, вітряна... 
