Ледве голову підняв Вітька із подушки,
Навіть тапці не вдягав і бігом до крушки.
В голові гуде і нудить, наче з божевілля,
Боже, як же воно важко людям на похмілля.
Компот випив із каструлі, кисляк із гладишки,
По дорозі мінералку й полегчало трішки.
Вмочив писка у калюжі, ступив у ворота,
Ось і двері, а за ними , любима робота…
Одягнув свою спецівку, покуйовдив чуба,
Витяг струмент із шухляди, жвачку взяв на зуба.
Гульк, дирехтор зустрічає, дивиться з - під лоба,
Затрусилися колінця…пронизав, як Глоба.
Що тебе так пожувало… може впав з верблюда…
Чи мо клюнув десь учора, тай взяла застуда..?
Бо такий ти шось на морді, як джмелі кусали,
Щоб сьогодні позлітались, майбуть поздихали.
Тю, знайшовсь Вітько з одвітом, свято ми справляли.
Вам бажали довгих років, тож на грудь прийняли.
Було трохи Ярославич…може й забагато…
Та за Вас пили ми вчора, Ви ж для нас, як Тато.
Почесав директор чуба, ну шо ти тут скажеш,
Хіба хтось не падав з дуба, було..як «присядеш»!
Нехай Бог дасть Вам терпіння, від наруги злої,
Доля хай вас ще балує, обминуть вибої…
Щоб жили сто літ здорові, шоб нас цінували,
А біда, журба і горе, боком обминали.
