Невдовзі ніч… Уже блукають
По небі - зоряниці… Диво!
Заграва - слід від втечі сонця.
Немов перо жар-птиці хмари
Над обрієм ось нависають…
А аромат жасмину зливу
Чує… Присівши край віконця
Спостерігаю, ніби марю,
Бо вже, здається, що траплялось
І вечір цей, з передчуттями,
Із проблисками блискавиці,
З думками, що, як коні, скачуть,
Із вітром свіжим, що змагались,
З бажаннями та почуттями,
А серце билося у криці…
І очі знов нестримно плачуть…
Та легкий подих і картина
Змінилася миттєво. Злива!
І шум дощу, і гуркіт грому,
І краплі вже спішать на спину…
Згрібаю мрії в скатертину,
Складаю старанно, дбайливо,
Десь заховаю на потому…
Віщує правду кущ жасмину!
