Куди ж ти зник раптово так...? Як і з’явився....
Неначебто в зірковому тумані неба розчинився...
Про себе знати не даєш ти... Ні на мить...
І щодня від того серце так боляче щемить....
У снах приходиш ти постійно... А в них з тобою так спокійно...,
Неначебто у Всесвіті ми л́Ише вдвох.... І не лякає нас ніщо вже, крім розлук...
Тримаючись за руки.... Ми сходимось очима...
Тихенько так душа шепоче.... « Та ви ж дві цілого частини...»
Чогось не згадуєш про мене... Доволі досить вже давно...
І розливається життя ..... Німими кадрами кіно.....
Чекаю на твою появу... Нехай й раптову.... Знов і знов....
Якщо нас доля так кидає..... То все це ..., вочевидь....., любов....
