|
Петренко Михайло :: Критика
Творчість |
Біографія
|
Критика
Михайло Петренко. Щодо творчості й критики.
Вперше згадка про поета Михайла Миколайовича Петренка з'явилася в 1841 році в поетичному альманасі «Сніпъ»[1], який було видано Олександром Корсуном. В збірці під загальною назвою «Думки» було надруковано декілька віршів Поета: «Недоля» (Дивлюся на небо та й думку гадаю…), «Вечjрнjй дзвінъ» (Якъ в сумерки вечjрнjй дзвjнъ…), «Смута» (Чого ты, козаче, чого ты, бурлаче…), «По небу блакитнjмъ очjма блукаю…», «Гей, Иване! Пора…» (два вірші), «Брови» (Ой, бjда менj, бjда…) та «Туди мои очj, туди моя думка…».
В 1843 році вийшов український літературний збірник «Молодикъ»[2], від Івана Бецького, де були надруковані два вірші М. Петренка: «Вечиръ» (Зхилившись на руку, дивлюся я…) та «Батькивска могила» (Покинувъ насъ и нашу матиръ…).
Нещодавно, дослідниками життя й творчості Михайла Петренка зроблено цікаву та дуже важливу знахідку. Мова йде про першу дію (перші дві яви) драматичної думи Михайла Петренка «Найда», про яку літераторами та науковцями ніколи не згадувалося.
Восьмисторінковий рукописний текст, датований 20-м січня 1845 року, зберігався в фондах Російської державної бібліотеки (м. Москва) багато десятиліть.
Більш детальна інформація щодо цієї знахідки, та третьої версії вірша «Дивлюся на небо та й думку гадаю…» надається в книзі «Михайло Петренко: Життя і творчість»[3]. Це видання є продовженням публікацій по дослідженню життя й творчості Михайла Петренка в межах проекту «Ідентифікація Петренків», розпочатого в 2012 році.
Останнє відоме на сьогоднішній день прижиттєве видання віршів М. Петренка відбулося в «Южном русском зборнике» (1848 р.)[4], де вони були об'єднані в цикл «Думu та співu»: «Думu мои, думu мои…», «Небо» (Дuвлюся на небо, та й думку гадаю…) (під цією назвою об'єднані три вірші), «Весна» (Весна, весна, годuна мuла…), «Славьянск» (Ось, ось Славьянск! Моя родuна…)(під цією назвою об'єднані чотири вірші), «Тебе не стане в сuх мистах…», «Тудu мои очи, тудu моя думка…», «Як в сумеркu вечирний дзвин…», «Ой бида мени, бида…», «Мuнулuся мои ходu…», «Чого тu, козаче, чого тu, бурлаче…», «Іван кучерявuй» (У недиленьку раненько…) і «Недуг» (Ходе хвuля по Осколу…).
Безперечно, були й інші твори у Михайла Петренка. Так, наприклад, в своєму листі до О. Корсуна Порфирій Кореницький пише[5]:
«…Петренковъ нашъ кончаетъ уже свою драмму подъ заглавіемъ Паньска любовь, очень хорошую и занимательную піэсу; также написалъ онъ еще Словьянски писни и Сауръ-могилу и самъ отъ себя хочетъ издать…»
Деякі літератори вважають, що останні два вірші були надруковані в «Южном русском зборнике», але, поки що це твердження може розглядатися як гіпотеза. Щодо п'єси, то вона ще не знайдена.
Найвизначнішими виданнями ХХ століття, де були надруковані вірші М. Петренка, були:
- «Украінська Муза. Поетична антологія»[6],
- «Віктор Забіла, Михайло Петренко. Поезії»[7],
- «Українські поети-романтики 20—40-х років ХІХ ст.»[8],
- «Українські поети-романтики. Поетичні твори»[9],
- «Михайло Петренко: Життя і творчість (Художні тексти, дослідження, документи)»[3].
До творчості Михайла Петренка критики і літератори по-різному ставилися в різні часи.
Про Михайла Петренка писали не дуже багато, бо його поетична спадщина не дуже велика, тому достатньо декількох типових прикладів, які дозволяють зрозуміти відношення критиків до творчості Поета:
Поет і прозаїк Микола Тихорський написав критичну статтю на поетичний збірник «Снjпъ», де розповідає невеличку романтичну історію про поезію[10]:
«…То-то читаю и журналы и книги – стиховъ много – стиховъ звучныхъ, плавныхъ и даже трескучихъ, а все поэзіи нѣтъ, какъ нѣтъ! Да гдѣ она дѣвалась, наша собственная поэзія? А вотъ видите ли въ чемъ дѣло, я вамъ разскажу небольшую исторійку о похожденіи нашей поэзіи: …Лермонтовъ, уѣзжая на Кавказъ, увезъ съ собой и поэзію, онъ умеръ, поэзія осталась одна сироткой на чужой сторонѣ… Вотъ она думала передумала и рѣшилась наконецъ отправиться опять в Петербургъ; наняла извощика. – Петренко не промахъ, провѣдалъ какъ-то, что поэзія ѣдетъ на долгихъ въ Петербургъ и какъ нарочно черезъ Харьковъ; въ извѣстный день он и засѣлъ на Холодной горѣ, въ провальѣ. Была ночь, когда поэзія подъѣзжала къ Харькову, желая въ полнѣ насладиться Малороссійскою ночью, она вышла изъ повозки, и вперивъ глаза въ звѣздное небо, тихо брела по бульвару, извивавшемуся около дороги; г. Петренко не долго думалъ; схватилъ поэзію, и бѣегом съ нею домой. Съ тѣхъ поръ поэзія живетъ въ заперти у г. Петренки; онъ выучилъ ее Малороссійскому языку, и волею-неволею заставляетъ ее пѣть думки. Теперь не видать вамъ, господа, поэзіи въ Петербургѣ; г. Петренко до безумія влюбился въ Mademoiselle поэзію; M-lle поэзія очень неравнодушна къ M-r Петренко – слѣдственно они никогда не расстанутся… Думки поетъ не г. Петренко, а поэзія; что я васъ не обманываю, извольте посмотрѣть – вотъ, напримеръ Недоля…»
Так писав про Михайла Петренка український письменник і поет Іван Франко[11]:
«…Останній томик Зборника Метлинського займає Квітчина драма «Щира любов», писана російською мовою з виїмком української ролї Галочки. Поміщені в першім томику вірші Михайла Петренка мають дуже малу поетичну, а ще меншу язикову вартість…»
Високо цінував творчість Михайла Петренка й український літературознавець, історик літератури Агапій Шамрай[12]:
«…невеличка його літературна продукція цікава для нас тим, що він чи не перший з харківських поетів перейшов від балядних і пісенних форм до рефлективної, психологічної лірики, що так розвинулась у романтичних традиціях інших літератур...»
Цікава стаття історика української літератури Юрія Шереха (Шевельова) присвячена аналізу творчих починань Михайла Петренка в порівнянні з творчістю Тараса
Шевченка [13]:
«…У переборенні «котляревщини» Петренко був послідовнішим, ніж Шевченко. У створенні «чистої» дикції української поезії, не обтяженої реаліями побуту й подробицями щоденності, Петренко посів своє, окреме місце в історії літератури. В цьому велике принципове значення цього, зрештою малого, поета. Лексика і епітети його можуть нам видаватися малооригінальними. Для свого часу вони були революційні. Прийшов, щоб ще раз згадати слова Метлинського, п о е т.»
У літературі згадуються інколи деякі, так звані, «цікаві факти» з біографії Михайла Петренка, наприклад, його зустріч в 1859 році з Т. Шевченком, та деякі інші.
Теоретично, така подія могла відбутися, проте, зважаючи на відсутність будь-яких документальних підтверджень, тема вимагає серйозних досліджень, що й тривають зараз.
Література
1. «Сніпъ, украинскій новорочник». Закрутив Александръ Корсунъ. Друковано в
университетській штампарні. – Харьківъ, 1841.
2. «Молодикъ на 1843 годъ». Украинскій литературный сборникъ, издаваемый
И. Бецкимъ (две части). Часть вторая. Въ университетской типографіи. – Харьковъ, 1843.
3. «Михайло Петренко: Життя і творчість (Художні тексти, дослідження, документи)». –
К., 2013.
4. «Южный русскій зборникъ». Альманах. Изданіе Амвросія Метлинскаго. Въ
университетской типографіи. – Харьковъ, 1848.
5. «Листи Порфирія Кореницького». // Науковий збірник за рік 1926. Т. ХХІ, – К., 1926, с.
157–163.
6. «Украінська Муза. Поетична антологія (під редакцією Олекси Коваленка)». – К., 1908,
(перевидавалася в 1973 та 1993 роках).
7. «Віктор Забіла, Михайло Петренко. Поезії». – К., 1960.
8. «Українські поети-романтики 20—40-х років ХІХ ст.». – К., 1968.
9. «Українські поети-романтики». Поетичні твори. – К., 1987.
10. Николай Тихорскій. «Рецензія на Украинскій новорочникъ Сніп Александра Корсуна».
// Маякъ, журналъ современнаго просвѣщенія, искусства, и образованности. Том 5, кн. 9, глава 4. Санктпетербургъ, 1842, с. 1–21.
11. Писання Івана Франка. «Нарис історії українсько-руської лїтератури (до 1890 р.)». – У
Львові, 1910, с. 96–97.
12. А. Шамрай. «Харківська школа романтиків». // Харківська школа романтиків. Т. 1. –
Харків, 1930, с. 14.
13. Юрій Шерех. «Інший романтик, інший романтизм». // Третя сторожа. – К., 1993, с.
32–47.
|
