Тютюнник Микола Григорович :: Біографія
Творчість |
Біографія
|
Критика
Народився у напівукраїномовному селі Банкіне Білгородської області, поблизу адміністративного кордону РРФСР і УРСР. Його діду за розповсюдженою тоді у РРФСР «помилкою» додали у паспорті до прізвища «Тютюнник» суфікс «-ов».[1] В такій формі воно дісталося і нащадкам. Втім, у літературній діяльності Микола Григорович підписується як «Тютюнник», без надбаного пращуром додатку. У п'ятирічному віці переїхав з родиною до Первомайська Ворошиловградської (нині — Луганської) області. Навчався в СШ № 2 (нині — гімназія) та Стахановському гірничому технікумі. З 15-ти років, до служби в армії, працював у шахті. Після служби в Казахстані, на озері Балхаш, 14 років працював на шахті імені Менжинського — прохідником, гірничим майстром. З успіхами в літературі перейшов на письменницьку та літературну діяльність. З середини 2000-х працює переважно в Луганську, хоч продовжує позиціонувати себе як первомайця.
Спроби писати твори розпочав ще у шкільні роки. Вперше земляки побачили твори Тютюнника у газетних публікаціях, а з 1980-х років почали виходити і книги його авторства. Пише Микола Григорович і українською і російською мовами, як прозу, так і поезію. У 1982 році вийшла перша книжка оповідань «Біля річки Лугані», у 1987 році — «Случай на Северной». Після виходу другої відразу був прийнятий до Спілки письменників СРСР. У 1988 році його приймають до Союзу письменників України. Створив та очолив первомайсько-попаснянське літературне товариство ім. Горбатова.
Визнання отримує історична поема у віршах «Маруся Богуславка», яку було видано у 2006-му році. За неї Тютюнник став лауреатом премій ім. Миколи Гоголя та у 2009 році лауреатом премії «Берег надії» імені Василя Симоненка . 2013 року стає лауреатом міжнародної премії з поезії ім. Миколи Рубцова «Звезда полей». Тютюнник є повним кавалером «Шахтарської слави», за твори про фронтовиків нагороджений медаллю «Маршал Жуков».
|
