Малкович Іван :: Критика
Творчість |
Біографія
|
Критика
Перша книга "Білий камінь", 1984.
Пише рецензент Дмитро Павличко:
"…Він має музичну освіту, що благодатно відбивається на його творах. Літературними вчителями цього автора можна назвати Євгена Плужника та Богдана-Ігора Антонича. Але, приглянувшись уважніше до його поезії, побачимо, що в нього є третій і, можливо, найголовніший наставник - Павло Тичина. Вчитися для Івана Малковича - як, зрештою, для кожного справжнього митця - не значить наслідувати у письмі, а бути подібним лише у світовідчуванні, в жаданні певної естетичної досконалості…"
"… Але ж це поет, цілком своєрідний, справдешній. Його варто знати вже хоч би за те, що він в жодному слові своєму не покривив почуттям, що він дуже цільний у тому настрої. котрий можемо назвати уболіванням за добротою, лагідністю життя, що він у кожному образі являє свіжість і вишуканість…"
Про поезію Івана Малковича
"Вірші Івана Малковича найкраще читати вголос, у родинному колі, аби м’яке світло настінної лампи падало на сторінки поетичної книги, а дружина, тримаючи сина на руках, сиділа у м'якому кріслі в глибині кімнати, оповитої темрявою, і уважно вслухалася в слова чоловіка і батька. Не випадково, до речі, сам Малкович спромігся зорганізувати найкраще в сучасній Україні видавництво дитячої літератури «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», вишукана мистецька довершеність і казкова інтонаційність ошатних видань якого стала зразком для наслідування далеко поза межами соборної. Почавши зі своєрідного пастельного імпресіонізму, інкрустованого образами і символами архаїчної звичаєвості карпатської Ойкумени, пройшовши потім через етап барокової поліфонії олюдненого герметизму вертепної скриньки, де зовсім поруч — стишена елегійність передчуття шлюбної таїни в поезії «Юна моя майбутня дружина» і лицарська маєстатичність героїчного чину віршів «Таврія» і «Кубанщина» («Бо саме час, бо днина пізня, / бо український шлях потах...// Кордони наші вкаже пісня / і черепи в очеретах»), Малкович у підсумковій своїй збірці «Із янголом на плечі» (1997) витворив власний континуум світоглядно-естетичного консерватизму. Саме консерватизму, бо домінантні напрямні цього світу належать культурній традиції європейської християнсько-демократичної правиці: відкидання усіляких там революцій – соціальних і сексуальних, культ родини з її освяченими давниною ритуалами і нормами поведінки, релігійність, що в жодному разі не обмежується на зовнішній формалізм, але й не заперечує обрядовості. Малкович, як і кожен справжній традиціоналіст в «Із янголом на плечі» – теж метафізик. Тільки він, зустрічаючись із неосяжним, щоразу актуалізує не атомізований досвід індивідуальної рефлексії, а перевірені віками мислеформи родової соборності. Поет знає про явленість Різдва, яке вивищується над усіма світовими скорботами та оптимізмами-песимізмами. «Мініатюрний світ вертепчика обертається на огром універсуму, в яслах із сіном народжується найбільша з усіх можливих таїн, яка єдина може бути джерелом цінностей. Цьому народженню допомагають збутися крихітні п’ятирічні підручні, старанно виспівуючи перші в своєму житті колядки. Ця першість анулює нагромадження буттєвої маси історичного часу, адже кожна дитина пояснює собі своє народження як найвтентичнішу і найважливішу подію у вічності. Так воно і є, і тому Боже та людське дитя виявляються однолітками та спільниками», — повищі слова поета Костя Москальця найточніше потенціюють рельєф поетичних ландшафтів Малковича — статечного буржуа і по-євангельському просвітленого поета, будівничого порцелянових міст…"
(Олександр Хоменко)
|
