|
Пачовський Василь :: Біографія
Творчість |
Біографія
|
Критика
Український поет, історіософ і мислитель.
Народився в Жуличах біля Золочева, помер у Львові.
Сьогодні він призабутий, хоч 40 років невтомно працював для літератури й створив близько 30 творів, а всі його писання налічують півсотні назв. Більшість його творів так і не було видано. Належав до «Молодої Музи», гуртка українсько-галицьких поетів, які наслідували західноєвропейський модерністичний напрям у літературі, її органом було видавництво «Світ», що працювало в 1906—1909 роках.
Батько поета — сільський священик, патріот і народовець. Мати Марія походила з роду Боярських, у якому теж було багато священиків. 1886 року Василь пішов до школи, а 1889 його віддали до польської гімназії у Золочеві. 1891 року батько помер і син мусив часто голодувати.
Під час першої світової війни, на заклик «Союзу Визволення України», працював у Перемишлі і Львові. З приходом українців із царської армії, вів там національно-освідомлюючу, освітню й видавничу роботу. Після війни вчителював у Берегові на Закарпатті, а потім повернувся до Галичини й працював у Перемишлі і Львові. З приходом більшовиків став учителем української мови в середній школі, де вчив ще до війни.
Брав участь у засіданнях Організаційного комітету письменників Львова у Клубі письменників. 1940 року йому запропонували викладати українську мову у Львівському університеті.
Помер навесні 1942-го від застуди.
Як учасник і співучасник боротьби М.Міхновського, В.Пачовський був передусім поетом-державником. Його драма «Сон української ночі» виховувала національно свідому інтелігенцію в Галичині на початку ХХ століття. Ціле життя й велику частину своїх творів посвятив він для створення ідеології української державності. Він один із тих, що випередили свою епоху на довгі десятки років. Своїм поетичним словом умів він виразити почування та мрії патріотичної молоді, саме тому вона колись так захоплювалася його творами.
В.Пачовський ставив собі за мету виховати новий тип українця-державника, рисами якого були б передусім національна гордість і самопошана. У своїй праці, що вийшла друком у Нью-Йорку 1917 року, він писав: «Чому нам не бути гордими за себе, за своїх героїв, за свою минувшину, коли вона така велична і сяє всіми світлотінями різних характерів і стремлінь?! Чому нам оглядатися довкола себе, що за нас скаже той або сей, і стосуватися до його ласки? Вдивімся в седе, побачмо себе, спізнаймо своє „я“, високе з природи, перебудуймо себе, перекуймо себе, перекуймо сльозаву тугу на крицеву енергію — а тоді до нас стосуватися будуть і прийдуть до нас учитись, бо в нашій душі є велике творче джерело духа, за яке ми повинні й можемо бути горді!»
У своєму історіософічному творі «Світова місія України», що з'явився у видавництві «Краса і Сила» в Перемишлі 1933 року, каже поет пророчим тоном: «Амінь, амінь говорю вам, що воскресення прийде. Білим світом високих зір сходить на нашу націю дух Володимира Великого й каже моїми устами сумним в Україні: солодко й почесно є для Рідного Краю вмерти, але солодше й почесніше й для Рідного Краю жити в часі його воскресення й серед бурі й натиску життя його переперти! Тому позмивайте сонні очі ранньою весною, підкріпляйте ов'ялі руки, додавайте сили хитливим колінам, черпайте силу з праджерела нашої безсмертної культури і сійте її свідомість, аби виплекати національну гордість і самопошану, одним словом — зробіть націю, яка стане підметом, стане угольним камнем Божого храму. А тоді буде даний вам вінець замість попелу, замість плачу єлей радощів, замість сумовитого серця — одежа слова. І назвуть вас світочами нового життя, сильними в справедливості, а нашу Україну найкращою піснею в молитві світу до Бога!»
З ідеєю відродження української держави пов'язані майже всі драми Пачовського, історичні вірші та велика кількість популярних книжечок і статей.
|
