|
Пачовський Василь :: Критика
Творчість |
Біографія
|
Критика
ТВОРЧІСТЬ ВАСИЛЯ ПАЧОВСЬКОГО І СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СИМВОЛІЗМУ
Література на рубежі ХIХ – ХХ століть окреслюється перед нами в усій непростій і неоднозначній сукупності своєї проблематики та творчих пошуків. Це був період оновлення найрізноманітніших видів і жанрів художньої творчості, вироблення нового художнього погляду. Прикметною ознакою тут стає, з одного боку, усвідомлення літератури як певного національного та історичного типу художньої творчості, а саме, акцентування на її зв’язку з традицією, з іншого – радикальна переоцінка, змагання різних тенденцій, зумовлених новітнім художньо-естетичним контекстом [1; 9]. Перехідний, критичний характер літератури на зламі століть проявляв себе в різних аспектах. Один із найбільш суттєвих – гострота ідейної та естетичної боротьби, різке поглиблення протиріч у поглядах на літературу та її призначення, несхожість естетичних програм.
Митець початку ХХ століття мислить більш ширшими та менш нормативними категоріями, ніж письменники попереднього століття. Художника вже не задовольняє сприйняття того, що відбувається у «великому» світі, як планомірного, спокійного перетворення, що не веде до радикальних змін. Свідомість митця перебуває тепер у передчутті суспільних потрясінь, і навіть тоді, коли художник суб’єктивно відмежовувався від зв’язків із історією, із назріваючими змінами, думка про них, їх відчуття об’єктивно давалися взнаки в підтексті його творів.
Нова течія, орієнтуючись на формальні здобутки світового мистецтва, поставила головною метою – модернізацію національної літератури, підвищення її естетичного рівня. На думку С.Квіта, «естетична складова української естетики «європеїзації» на початку ХХ століття формувалася під назвою модернізму» [2; 67]. Українське письменство вабила рефлексійно-філософська інтелектуалізована література Заходу, нова символістська техніка і творчий індивідуалізм.
Кінець ХIХ – початок ХХ століття став періодом переорієнтації та переоцінки мистецьких цінностей. Саме в цій атмосфері формувалася мистецька свідомість та естетичний смак членів галицького літературного угрупування «Молода Муза», які свідомо і досить чітко звертали свої погляди на Захід, звідки приходили в Україну нові художні ідеї. Саме з європейськими впливами І.Франко пов’язує появу на літературному відтинку молодих репрезентантів вітчизняного письменства: «В останніх роках минулого десятиліття на нашім літературнім горизонті появилася група молодих письменників, вихованих на взірцях найновішої європейської літератури, тої, що сприкривши собі широкі малюнки зверхнього окруження, головну увагу творчості поклала на психологію, головною метою штуки зробила: розбудженнє в душі читача певного настрою способами, які подають новочасні студії психології, і так званої психофізики» [3; 129].
Внаслідок поступового заглиблення у внутрішній світ людини і відкриття нових об’єктів зображення у цьому світі сформувалися різні методи модернізму (імпресіонізм, символізм, експресіонізм, сюрреалізм), які дали можливість охопити внутрішній світ сучасної людини в усій його складності та глибині. Символісти не були зацікавлені у відтворені реальної дійсності, конкретного та предметного світу, а прагнули «вирватися від офіційних шаблонів і шукали приюту для свого «я» свобідно, де лише серце рветься» [4; 58]. Західноукраїнські поети, що згуртувалися в літературне об’єднання «Молода Муза» (Б.Лепкий, П.Карманський, В.Пачовський, О.Луцький, В.Бирчак та ін.), борючись проти провінціалізму в культурі, протиставляли його європейськості. Водночас вони розуміли, як слушно зауважив В.Пачовський, що молоді не повинні «черпати з Європи всього змісту і всіх символів, а добирати, що підходять до душі нашої нації, яка має культуру старшу і глибшу, як Західна Європа, і виробляти власний стиль» [5, 34].
Творчість одного із найяскравіших представників «Молодої Музи» В.Пачовського відображає ті зміни, що відбувалися в тодішньому літературному житті України. Вперше його твори побачили світ на шпальтах альманаху «Українська хата», який активно впливав на розвиток мистецько-естетичної думки тієї доби. Поезія і проза, яка була представлена на сторінках журналу, «вирізнялася інтересом до різних, мало знайомих ще українській літературі тогочасних проблем (психології, сексуальності, екзотики, в тому числі психологічної), відкритістю до тих сторін життя, які завжди обходилися народницькою культурою» [6; 128]. Активна творча діяльність поета припадає на період, коли нові художньо-естетичні ідеї вже заявили про себе запереченням службово-просвітницької поезії, невизнанням переваг громадянських тем. Його естетичні пошуки все глибше спрямовувалися на пізнання внутрішнього світу особистості, на витворення нового типу вищої людини. Проповідуючи індивідуалізм, який ґрунтувався на філософії Ф.Ніцше, В.Пачовський відмежовує літературу і мистецтво від суспільних завдань, проголошує гасло «То є штука, я не пхаю тут ідей». Основний акцент у творчості поета, передусім його поезії, робиться не на раціональній, інтертекстуальній основі її, а на чуттєвій, інстинктивній, навіть підсвідомій, здатній проникати у найінтимніші онтологічні глибини. Саме ці риси були характерними для новітнього мистецтва початку ХХ століття. У творах митців молодої генерації все відчутнішою стає екзистенційна проблематика – пошуки сенсу буття, відчуження, відчай, самотність, життя і смерть. Однією з найгостріших та найактуальніших проблем тогочасного мистецтва стала проблема індивідуалізму: увага до людини як такої, до її внутрішнього світу, до її внутрішнього складу. Ліричний герой В.Пачовського виник як особистість, що відчуває й усвідомлює всю складність стосунків із людьми та навколишнім світом, що увібрала у себе цю складність, ніби зробивши її основним показником свого внутрішнього життя. Відбувається активне зближення понять «ліричний герой» і «поет». Ліричний герой В.Пачовського усвідомлює місце митця серед народу не тільки як особистості вищої, скільки як людини зовсім інакшої, яка має право на власний життєвий шлях, на вільну самореалізацію.
Поезія В.Пачовського побудована у формі монолога ліричного суб’єкта, який намагається якомога повніше висловити свої почуття, сформулювати враження від пережитого. Подекуди самоаналіз ліричного персонажа стає матеріалом для філософських узагальнень. Глибоко інтимні за характером вірші набувають символічного звучання. Тугою, болем, якоюсь смертельною втомою сповнений вірш В.Пачовського «Мамо, я впав на стоці гір» з циклу «На гори», в якому увиразнюється мотив шукання власного щастя, переборення перешкод на шляху до нього. Людина – ліричний герой – трагічно самотня, борсається в сплетінні гострих проблем, породжених несправедливістю життя, що є однією з посутніх ознак світобудови. Він пробував шукати порятунок у коханні, мистецтві, гармонії з природою, та, зрештою, все це виявляється даремним, спричиняє глибоке розчарування, зневіру у собі і житті.
http://filology.info/?p=107. 11 Август 2009
|
