Прочитаний :  2267
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ЗОНЬКА
В. Ц.
Маленький хлопчик пас верблюда.
То був життя його прелюд.
Верблюд довірливий, як люди.
І терпеливий - як верблюд.
Було це десь там, біля Таврії,
в степах, де гнеться ковила,
де обрій піниться отарою, -
колега коника й вола,
горбате диво, привид Азії,
сумирний жовтий страхолюд,
з якоїсь придбаний оказії, -
іде під вербами верблюд!
Собаче кодло сполошиться,
тікає кішка на вербу.
Нахарпуджена лошиця,
рвонувши, виверне гарбу.
А він іде, не ображається.
Скубне травинку на гарбі.
А він іде - як увижається
степам, і людям, і собі...
В степу верблюдові роздолля,
він каже хлопчику: диви,
така скупа на щастя доля
послала стільки нам трави!
А хлопчик згорнеться калачиком,
уткнеться в шерсть йому стару.
Малює сон веселим квачиком
і Самарканд, і Бухару.
Степ половецький половіє,
трава аж срібна від роси.
Коли душа посоловіє,
тоді уже не до краси.
Гуляє вітер. Чорні круки
сидять на плечах скіфських баб.
І вечір гріє сині руки
над жовтим вогнищем кульбаб.
...А часом вийде вовк з урочищ,
очима обрії мацне.
Верблюд високий - не доскочиш.
Верблюд силенний - як хвицне!
Тож вовк паде на хижі лапи.
у нього план свій в голові.
Вповзе на череві у злаки,
скавчить, качається в траві.
Та так ласкаво, так облесно
хребет лукавий вигина.
І так верблюду інтересно -
це що в траві за очмана?
Тваринна добра, неледача,
ще й голову нахилить вниз.
Цікавість - хиба його вдачі,
тому і вовк його загриз.
Степи, степи, стерня та роси.
Веселка в літа на брові.
Маленький хлопчик став дорослим.
...А вовк качається в траві.
|
|
