рудоволосся
рудоволосе листя чаю квітне
з надщербленої склянки в цвіль
хрестоподібних рам
і кіпоть на іконах
коли з непам'яті цунамі у вікно
вривається ввібравши краєвид
всі сни стають зрадливими
синами які стоять горизонтально
у мряці феєрверків як один
вилазить із кутків і наповзає
на вбогі плечі ковдрою беззубих
вечорів і з головою в незворушні
ранки
тихий океан
шаленством райське марення
колише
розбитий човен, надувний матрац,
жилет
і тільки ліжко хвиль
пом’якшить моряку
всесильну біль утрати
обох кінцівок
лампа,
яка не гасне цілу ніч,
аж до світанку через
розмови мертвих про життя
в раю, і подзвін тяжко хворих
по ін’єкції отрути;
вінчання тіней з полудневим сонцем,
щоб тіло втримало у цівках поту волю
жінки в пологовому відділі з усіх
палат виходять в коридор, щоб вкотре
відчути спокій, легкість, щоб впустити
до черева цілющу прохолоду списа сліпого –
а спеку сотень тисяч сонць до плоду
й до нього жінка йтиме через поле
з татуюванням
повішеного Юди на зап’ястку
і з вугільного кольору очима
брестиме мілиною навмання
босоніж склом нестям-не-явлень
Магдалени
радіоприймач
Гермафродит
на годиннику 4:45
«тримайся, бать»
нуль відсотків
квітник відчужений від світу гірким полином заріс
крізь клоаку липневої туги перегар почуттів
липне до ринв духу музики – вибух пітьми і пилу,
дрімучий ліс: птаство – тиша, звільнення – слух,
з пам’яті уві сні до вольєру звірів її
впускати на волю
«політ валькірії»
прозріння рівне нулю
незрячі кроти
недоношені теж коти-
ясновидці
ох,
крихітко,
ти, найкращий симулякр
власного образу в моїй уяві
на тверезу голову з бодуна
купа страхів і окремий світ
брудної білизни
ти, роздоріжжя –
складаю оду шизофренії –
три бляшанки пива
злипання клавіш і голоси
голоси голоси голоси –
гіперреальність кохання в паху
телепатія запаху
через –
ще дві бляшанки пива
ти, для мене тепер не та ким намагалась бути і здавалось була –
дефектна копія вокзальної хвойди
я розплачуюсь за твою наявність
ясністю розуму
що чахне наливаючись злістю
ти куштуєш дороге вино і розливаєшся містом
в товаристві тих хто насправді знає справжнє життя
гадаючи що саме так і має бути
як є і можливо маючи рацію
поводяться ввічливо та розсудливо
трахають тебе в нужнику
хлопці зі щирими волячими очима
які ще вчора так зворушливо плакали
вткнувшись лицем в невагомість
сьогодні забивають до смерті нігера
чи педераста – люблю
останні дві бляшанки пива на сьогодні
курсив це пітьма що також згасне //
//////////////////////////////////////////////////////
відсоток самогубств серед шизофреніків
становить – нуль відсотків
а серед здорових людей – нуль відсотків
зимно
..
в грудях твоїх – тепло,
сердешна,
дві одиночні келії,
кажеш: «це ж не зрада»,
..
а мені потім пити після тебе
з пляшки
зимно
вплав
місяць лютий на смак, на дотик, без слів
відхаркує мокротиння,
переповнює люттю.
зализувати до синців і кров щоб
викручувати з білизни та простирадл
інакше переливання
протікати наосліп
повз
сподобається твоя зачіска -
відправ її їй в повідомлені
попроси щоб натомість прислала
мокре волосся, нафарбовані гарно очі,
чи кілька звичайних пальців
птахи
регіт вартових
звук розстроєних струн
звуки майже забутого
голосу
і плавання сонне морем лише одним
крижаним, кошмарним
0 1
..
.. відчуття порожнечі навколо і всередині нарощувало м’язи.
..
він переписувався з тією дівчиною майже місяць.
і поволі ті м’язи розсмоктувалися
і в порожнечі починало щось проглядатися.
каламутне, невиразне і незрозуміле, але вже щось.
..
шукшин
..
теплотою грудей з яких парне молоко
покаяння вовчі скелети ссуть
..
прилипає мовчки до вуст
нерозпізнаними відбитками
бога
..
загнаним у зморшки брудом
..
христина
..
.. морози стоять стіною
..
тримала серце під гарячим дощем
..
в очікуванні немовляти
..
Промінюючи спокій і монотонне цокання сьогоднішнього,
такого звичайного, знудженого дня
на гучний відгомін вчорашнього
..
Думки занурені на споглядання себе зсередини.
..
крізь безжалісний, мовчазний потік сторонніх облич
..
занурені по груди в своє белькотіння
..
Один з них, .. постійно відкидав ногу назад,
і вона, схожа на загрозливу, нахилену тінь
..
вищий, так незграбно вимахував кінцівками,
а може, вони хилиталися від подувів вітру,
що складалось враження, ніби вони давно відсохли,
але він ніяк не може їх відірвати.
..
бездонне бубніння, яке заковтувало
невловимий мною сенс його слів.
..
напутниця
перев’яжи-но так журбо очі мої
смоляною з мереживом плівкою
їж-бо вогнистий хліб з Коломиї
шарпаючи серце його зі спокою
доки стигне проїдай ніч люттю
чорною там, де піт на крижині
мого тепло світло буття лютню
грай, щоб ті струни жили в ній
а вдарить вечірній дзвін полий
на столі між рубців чорний чай
на самоті до зорі ранкової поли
техніку мексиканських ікон
вивчай
розтинаючи хвилі
Розтинаючи хвилі, шепотіла – я все стерплю –
між міражів наших суден тайфун в посивілій гавані –
з-під ребра наглухо.
В часовому склепі щасливо епохи просплю,
бо ввіряюсь дощенту тобі в цьому плаванні
над внутрішнім вухом
Подзвін захмар’я – на ніздрі піщаного бруду,
експлозія анафем вивільнить душевнохворі
протоки в паху.
Смерть зведеться до неквапливого самосуду:
вихід назовні – через запломбовані стоки
страху.
на канапі
лежиш на канапі у пітьмі, називаєш її власною, повільно гниєш яблуком
вона у цей час може висіти на дереві, наче груша, посеред пустки, ясна
під шкірою, – кілька вибитих зубів, кілька виведених на піднебіння ком
і померши й далі думати про смерть, хотіти, коли осідає на плечі весна
заручини
..
сухостоєм стоїть посіріла рілля
халупчин
..
викидень
..
наче штучне запліднення зеленого лона,
про яке не йшлося в жодному з писань
жодному з писак, тим паче, біблійному
..
проїзд по весні
..
Весна могла навіть не розпочавшись, довго не закінчуватись, не попускати, зростаючись своїми переповненими хіттю та огидою жилами з його хворими нутрощами, одним тоскним ударом відбивати серце чи печінку, вичавлювати мозок на стіни емоційної непритомності, на прохололу пательню болісного екстазу. Весна могла позбавляти життя ненавмисно. Граючись в чесність й довіру. Маніпулюючи ним так, щоб він гадав, ніби сам маніпулює нею. І для нього весна завжди буде асоціюватися з крижаною водою, передчасним народженням та неминучою смертю.
..
.. схвильовані пасажири туристичних автобусів, які приїжджали з інших країн на екскурсію, щоб насолодитися порівнянням, упевнитися в своїй інакшості .. по-новому п'яніючи від навколишньої краси, приголомшливої свіжості м'якого весняного повітря, яке вливалося в ніздрі, наче густий нектар, притупляючи мозок та вивільняючи з полону мерзенні, ще ледь усвідомлені бажання, і навертало сльози на посоловілі очі, які пропливали в самозакоханому забутті перед розкішшю немеркнучого, химерного світу, і потім плавали внизу, наче два апельсина .. презервативів, наповнених нерозпочатим життям ..
Голомоза розхристана дітвора бродила в гумових чоботах, хто мав, по коліна в тому болоті, дехто, – босоніж, з дрючками в задубілих пальцях, щось виловлюючи там з обіцяних мрій дитинства ..
.. траса .. виблискувала на веснянкуватому сонці, яке прозирало крізь рідкуваті хмари ..
В повітрі, наче у відстійнику, витав уїдливий запах прілі, подохлої скотини, смердючих шкарпеток. Від хліва несло кислим молоком та гноєм, долинало важке зголодніле хропіння. Він стояв перед будинком, що був схожим на космічний корабель, який повільно занурюється в розпечені, криваві надра землі, прискіпливо вивчаючи в напівтемряві облущену фарбу на дерев’яних дверях, наче карту незнайомого, ворожого міста в якому безнадійно заблукав. ..
|
|
