зареєструвалася на майстернях
http://maysterni.com/user.php?id=5421
і от, згадався чомусь віршик старий, присвячений одній дуже хорошій людині...
Він відрубував пальці моїм віршАм
З посмішкою генія-хірурга.
Мої строфи ранами прикрашав
І вважав себе як мінімум другом.
Він любив яскраві й вишукані слова,
Хоч поезія не глянцева штука.
Досконалості хотів і редагував,
А у віршів кровоточили руки.
Стверджував, що маю щось схоже на талант,
Заважають лиш недоліки й сльози.
Похвалу - єдиний мій антидепресант,
Як наркотики, вимірював в дозах.
І на виправдання він не зважав,
Тільки вказував на рими неточні.
Він відрубував пальці моїм віршам,
Це тому вони тепер кровоточать.
14.04.2010 р.
|
|