щаслива... незважаючи на скажену спеку, 6 годин дороги і біганину. нарешті можу розслабитися за коханим компом із горнятком чорної, "гіркої, мов доля" кавуськи без цукру... відчула раптом, що бракує мені цих щоденників, цього невмотиваного душевиливання у безмежні мережні простори світової павутини. тому... починаю! =) буду ділитися враженнями від однієї книженції. у котромусь з попередніх записів я, здається, згадувала вже, що захопилася творчістю Лесі Романчук (віршіше однією лишень історією про "Місто карликів") так-от, сьогодні коли у невідкладних спрвах відвідала славний Станіслав, а по-домашньому кажучи, Франик, без вагань почимчикувала до своєї улюбленої книгарні "Є" виконувати замовлення коліжанки (тої, яка в мене одна, а тому най-най-най і всі регалії =) )
А замовлення було ось яким: інтернет-повість згаданої нині вже Лесі Романчук "У мереживі мережі". Якщо відверто, купляючи книжку, я сподівалася на якусь там історію банального інтернет-кохання в гіршому випадку, або щось життєве із притаманними цій письменниці непередбачуваними сюжетними викрутасами - у кращому. Але, як виявилось, не тут то було!) І назву цьому можна дати "Казочка автобіографічна" або "Як пані Леся юзала Поетичні Майстерні" і якби ж то все тут було так просто і легенько, як в шалено популярних оповідках про незмінну героїню її численних романів - Софію Зорич. Якщо коротко, зміст - місиво віршів та коментарів, розбавлених прозово-пояснювальними вставками. Ніхто не каже, що це погано, але й хорошого мало ;) а мало ось чому: пише у своєму "мереживі" пані Леся про конфлікти і біди, які її спіткали на ПМ і, зізнаюся, що як пересічному читачеві, у той світ не надто заглибленому, мені було не дуже цікаво читати просто-напросто інтернет-суперечки навколо зіткнення різних політико-ідеологічних поглядів. Питання, яке не полишало мене приблизно дві третини процесу читання: чи варто було робити з цього книжку і що тим самим авторка хотіла показати/довести/викрити??? НСМД, сміття з хати виносити не варто, хоча... я за свобододу слова =) Але не люблю, коли чіплють ярлики "свій-чужий", "добрий-поганий", "талант-самозванець" і т.д.
Потім, щоправда, на відкриту рану легкого розчарування бальзамом капнула добра поезія і мені трохи відлягло від серця. Та й авторці слід віддати належне - 150 сторінок за три години подорожі маршрутом Франик-Трембовля (отак собі діти псують зір =) )я проковтнула із задоволенням, а отже, написано доволі незле. Останні сторінок тридять радують гарними віршами "добрих" і "своїх", але, якщо без іронії, то справді на тих сторінках постає менше конфліктів і більше цікавих імен, які хочеться відшукати "у мереживі", дізнатися більше про них і поласувати справді гарними віршами...
Це так, коротко, особисте враження в межах буденного щоденникового запису.
Плюс цитатка на завершення: "Коли вдається узяти ноту "Лю" тримати її якнайдовше - хіба не щастя, хіба не розкіш, хіба не радість?"
|
|
