Горобчик тихо плаче під стріхою
За друзями, що в вирій відлетіли...
Так страшно перед лютою зимою,
Його не взяли, бо маленькі крила*...
Сумує за птахами, хмурить осінь,
За сонечком сумує в небі просинь,
Земля, колись палким теплом зігріта,
Сумує, ну́дить за гарячим літом ...
Хмаринка слізно плаче ген над гаєм,
Їй вітер ніжно слізки витирає
Листочками, що з гілочок збиває
І в височінь, до неба піднімає...
- Оце журба... Хіба ж я так хотіла ! -
Опавшим листям, Осінь шелестіла :
- Та й сумно ж як... Потрібно щось робити !
Й злетівши в вись до Сонця, попросила
Днів теплих, ще... Хоч трішки. Щоб погрітись !
А потім - з Вітерцем поговорила
І той хмаринок врешті заспокоїв,
Провів додому, аж до їх покоїв,
А потім сам, під грушою вмостився
І там заснув, бо дуже вже стомився...
Синички й снігурі́ в садках розсілись -
Бо Осінь з гаю птаство запросила.
Багрянцем золотим дерева вкрила
Й вони, в тих шатах, мов запломеніли...
- Тепер порядок ! - по́спіль озирнулась:
- Зробила все ! - і красно посміхнулась...
*Цей горобчик мав друга дитинства - журавлика, і коли восени той зібрався у вирій, то горобчик попросився летіти з ним, а журавлик йому і каже : "Тобі не можна, бо в тебе крильця маленькі". Отож сидить горобчик і плаче.
15-19.11.2024 р
Іллюстрація https://img.freepik.com/premium-photo/sparrow-swing-autumn-woodland_962764-23908.jpg
