Сніг останній під сонцем тане –
У природі так споконвіку.
Скоро зо́всім його не стане
І підсніжники знов розквітнуть.
Лиш не тане чомусь крижина,
Що засіла у передсерді.
Чи у Бога не заслужив я?
Може, з чортом не був відвертим?
А навіщо тоді, скажіть-но,
Існувать без тепла у грудях?
Якщо жити – на повну жити,
Мов горіти! А там – як буде.
Дайте ж сонце мені весня́не!
Простягну я до нього руки:
Лід у грудях нехай розтане
І від того душа розпукне.
Лютий 2025 року
