Мороз та сонце!
Я на ставку уперто
стою й не мерзну! Диво -
без тебе все чудесно
і навіть якось тепло!
Знов ясне Сонце
виблискує замершим,
Підкреслює малюнки
пишається красою,
ще й мармурова крига
Хизується собою.
Шуги немає,
Штиль та простір.
Аврора тут, в долоні
плескає мов дівчинка -
приборкувачка моря.
Сяй Зіркою спокою!
Душа несеться
В обійми свого Бога
Подібно Херувиму
З натхненням у вітрилах
Від ставу цього прямо
До берега святого.
І посміхається, бадьоро.
Навколо неї сніг лежить,
Блищить на сонці
Й струменить блакить.
Додому ще не скоро,
То ж - хай кришталь звучить!
натхнення - міське озеро та "день чудовий", як у Сергійка Пушкіна у 1829р.
