Створив я собі ідеал,
Та й підніс його вище хмар.
І погляд мій прямує лиш туди,
Туди, де ця ілюзія, а не ти.
І щоразу, коли тебе споглядав,
Коли очі увись підіймав -
Не тебе я там зустрічав -
То все образ його,
що так ніжно мене приручав.
І безжальний біль життя переповняв,
Адже ти, то не той ідеал,
Що, немов, та веселка, тебе уквітчав.
Від кого дізнатись, у кого спитать,
Як кайдани ті розірвать,
Що душі без тебе не дають існувать?
Позабути тебе, якби сили мав,
Щоб розум тому ідеалу крила повідрізав
