Я сам незнаю чого хочу,
а ти читаєш ці рядки,
тобі ще й голову морочу,
нехоч-бувай,а хоч-сиди.
Пишу я про життя нещасне,
я маю не одне бажання,
хоча й люблю я все прекрасне,
не бачив поряд я кохання.
Ви кажете кохати круто?
А я хочу кохать не так.
Кохати хочу я настравді,
і жити з ним і помирать.
Живу,живу я,бо так треба,
це хтось сказав,чи написав?
я маю в ньому ще потребу,
у ньому вже я існував.
Тебе я бачив,та не знаю,
тебе побачу в повен цвіт.
Мені ти скажеш: «Добрий вечір»,
а я скажу тобі: «Привіт!».
А ти говориш,то кохання,
що любиш ти мене так сильно
а я лише кажу бажання,
лише бажання ненаситне.
Читай мене і зромій,
нема на світі ще тебе,
бо я живу без лишніх мрій,
бо ще незнаю я себе.
Думаєш,що ти кохати вмієш?
Та не сміши оцим мене.
Та й зараз ти другого грієш,
а краще б гріла ще себе.
То все не так,його нема,
ми всі це бачим та не знаєм,
вона тебе уже не зна,
та й цього ми вже не бажаєм.
Ми думаєм,усе ми знаєм,
але неправда усе це-
ми родимося і вмираєм,
кохаємося й помираєм
та ось і все.
Дуже файно!!! Так над мовою треба ще попрацювати, але видно, що цей вірш відображення дущі!!! у мене у самої проблеми з мовою, але навчання і практика, я впевнена, це покращать)
