Просто сидіти. Дивитись, як захід
Палить промінням обрії мрій.
Ні слова, ні думки... А може, мільйони
І слів, і думок, і поеми, й вірші...
Та просто мовчати. Дивитись на щастя,
Що поряд з тобою, відчути його...
Зробить йому боляче. Вирвати серце
І кинуть під ноги - його чи своє?
І впасти в знемозі...
І пройдуть десятки
І тисячі років, світанків, надій,
Та шрами не щезнуть і нитимуть рани,
Немов як учора, немов як живі.
