Небесне тіло це коли концентрований вакуум з часом отримує форму.
Чому ж я не маю цієї сили - концентрувати простір навколо себе в тебе?
І коли мить за миттю я час провертаю як млин, що ламає кригу,
Я сіяння твоїм надихаюся, небосхилля моє.
Дотик голосу, подихи слів, затавровані всі до єдиного,
Як у час голокосту вмирали, так зараз живуть.
Всі причини призводять до висновку, твого і мого, неділимого,
До скону, до відчаю, страху від слова - хочу…
Небесне тіло, це коли не можеш нічим насититись,
Це коли надвір не вибіжиш голою, бо снігу іще катма.
Це коли ти стаєш космічно_імлисто_прозорою.
І вага його тіла каже, що світу нема.
Це коли все замкнеться і неодмінно за трьома крапками вибухне.
За ще одним божим колом, сонце сяде на місяця трон.
Я знайома із простором космосу, він у моїх грудях щемом живе.
І з Ніщо концентруюся я на його електрон.
Хай помру від найбільшої в світі хижацької кішки,
Хай інстинкти звірині її переможуть мене.
Тільки зорі дозволь протирати у твоїй всесвітній домівці.
І кометою турбувати тіло твоє неземне.
