Падав сніг,
він просто падав,
якби він міг,
то може б і порадив.
Такі білі і вологі сніжинки,
вони падають без зупинки,
а як багато з них уже під ногами,
вони пролягають у далечінь слідами.
Сніжинки тихо цілують вуста
і у волоссі довго блукають,
вулиця навколо пуста,
але сніжикнки на когось чекають.
Вітру немає,
почуттів немає,
просто сніг кружляє
і дорогами блукає.
Але десь там
скибочка місяця світить,
десь там
ніхто і не помітить.
Якби можна було вічно лежати
і сніг знизу спостерігати,
але мені холодно,
страшенно холодно.
