Сонце! Ти наче душа всього світу,
Ти щастя праобраз, ти вічна утіха,
Ти диво із див, ти чудо з чудес,
Любов посилаєш промінням з небес.
Ти – скарб, ти – нетління,
Віки, покоління,
Все бачиш, все знаєш, все чуєш,
Світло світу усьому даруєш.
Якою ж силою ти володієш?
Своїм лиш видом людство тішиш…
І як ти досі не погасло?
Ти ж свідок Всесвіту напасті.
"Так, я очевидець всіх земних гріхів,
Я бачив зло тисяч віків,
Я грів під променем своїм
П’яниць, убитих і повій.
Я бачив як Господь топив Содом,
Я знаю, що таке погром,
Я свідок всіх кривавих війн,
Я знаю смерть, я бачив гнів.
Цього не знати я б хотів:
Людську зухвалість, зло і гнів,
Але вартує! Вір! Вартує!
Побачить мить краси земної:
Я пестив світлом кудрі Афродіти
Надихав Уальда, щоб творив,
Я чув і бачив як сміються діти
Закоханих в саду весною грів…"