Металеві конструкції моїх ніг не витримують твоєї ваги,
ти схожа на кульку повітряну,
котра несеться над Віднем
зі швидкістю світла
ти схожа на берег моря із сульфадиазіну,
сірчана кислота клоунів із приват-банку
схожа на твою вушну сірку,
з якої я будував в минулому житті палаци й будинки
для престарілих
все на замках,
і роль піаніста віддається якомусь одноногому бродязі,
котрий навчився скакати на одній нозі і грати на піаніно.
Але не навчився бухати і колотися об твої ребра,
об твої груди, що пахнуть мастилом порша каєна.
Я хотів би відчувати смак космічної зірки,
котра зав’язує нирки сонця
Неначе матір, котра піклується про свого п’ятирічного сина.
Я хотів би у море глибоке з тобою,
з прив’язанам якорем на шиї чи на спині
на штанях сліди нашого з тобою кохання
в очах дим сигарети, що викурив бог
азіатських потіх.
У роті присмак бензоколонок і харківських потягів
крижане місиво з кісток собак і котів,
Що мандрували Києвом, Нью-Йорком та Ліверпулем
За лан, талантом просто танцювати в гаї,
маючи при цьому численні порізи,
численні глибокі рани від автоматних черг
синьо-жовті стяги без патріотизму нікому не потрібні.
І я кидаю останній бій тобі,
і я кидаю останній бій моїм кімнатним *льондрам.
і нічого вже не змінити твоє повітря залишилось
мертвим,
моє повітря запакованим в чорні коробки
цвинтарних надгробків
політичних окупантів.
Наше з тобою кохання розвалилось на очах прихожан
і випало сірим снігом з неба
наша зірка згоріла під сонцем
не отримавши подяки і простого «кохаю»
Наші шнурівки зав’язані намертво нирками,
котрі продавались певний час на чорному ринку
і ми купимо іще раз одне серце на двох.
Ми купимо пачку ЛСД і скуримо нашу любов,
Як стару потерту пластинку,
До дірок простріляну маківку.