Я пишу тільки на випраних соленим розчином аркушах паперу
Я пишу тільки хардкор і тільки під хардкор
Я копаю кожному з нас маленьку могилу,
щоб вмістити радіоприймач
з якого програватимуть найкращі хардкор гурти світу
я писатиму тільки кров’ю впереміш з хлоркою,
я писатиму тільки про тебе під снодійним з гарячим вином
я писатиму ніжно і брудно,
я писатиму про те як спалюватимуть церкву, молячись
про те, щоб бог мене зрозумів,
я не пропоную нікому наркотиків у своїх віршах,
бо вони - це найкраща наркота, що є у цьому
захуяченому тереном світі,
я писатиму про твою шкіру,
таку, як в білосніжного оленя,
таку, як в проститутки з Ісландії,
я думаю, що коли ці холодні дівчата трахаються,
то обов’язково накриваються медвежою шкурою,
і натягають хардкоровий капелюх.
Я думаю і пишу на білому папері тільки власні літери,
і пишуть їх руки тільки мої,
а мої ноги в цей час курять картон,
і продають дагестанцям органи і збірки поезій
невідомих поетів,
і знов ж таки вкотре наголошую я буду писати
про Голандію, Францію, Канаду, та інші країни
в яких побувала вже ти,
та в яких не побуваю я.
і твоя труна буде вирізьблена з кедра,
і я побачу твій сон крізь плетиво твого волосся
і я писатиму ніжно проте обачно про твій стан,
про твою менструацію, як менструацію нації,
про твої очі, як очі прадавніх,
про твої ноги, котрі загубились десь в звуглених
шахтах Донбасу,
про твої руки, схожі на руки улюбленого рок-музиканта
і всі ці речі, начебто кохання будуть мати власну окрему назву,
назву Донбаського хардкору.