Тобі не передати, яка наскрізна тут осінь,
Як тут моросить листям жовтокосим
Цю ртутну гладь води з небесним напиленням,
Ртуть, що відображає космічну безодню під зближенням.
Ти не побачиш осінь мов святу,
Що легша, ніж змертвілий час,
Йде по алеї.
Невидима для всіх, відчутна лиш
для нас,
Одежа її – попіл від
Помпеї.
І став прийма її у свій полон.
Кохаються без сорому червоним.
Летить шматтям про літо дивний сон,
Що сниться всім осінньо-захололим.
Дощить свята. Сіріє видноколом,
Намацує дорогу навпрошки.
Її долоні гаптували долю!
Не шкодували нитки на стіжки.
Тобі не передати, яка зболіла осінь,
Як тут знаходить спочин всяк душа.
Я повідомлю тобі день, як заморосить,
Листом з холодним словом
"Прощавай…"
