З часів відкриття архетипічної прив'язки мислення, для людства розширився горизонт самопізнання. Завжди можна було стверджувати, що у відносинах між людьми криється ота первісна дикість нецивілізованої зграї. Ні пафосні розмови про гуманізм, ні про глобальні виклики людству не принесли в натуру людини більше розважливості і не зробили вільнішими від своїх власних інстинктів, емоцій та егоїзму. Ми, на початку ХХІ ст., залишилися тими ж звірами, тільки у тонких, чорних краватках.
Відносини між нами нестійкі і залежать від маси чинників. Перебуваючи у постійній взаємодії - візуальній чи подумки - люди створюють області впливу. Ці зв’язки утворюються, спричинені процесом збору інформації одне про одного. Проте лише даних не досить. З'являються емоції, які супроводжують оцінку, рефлексивні реакції та одразу коригуючі сигнали для поведінки. На підсвідомому рівні достатньо 6-ти секунд, щоби відчути і вирішити, чи потрібне подальше спілкування з будь-якою людиною. Саме у ці 6 секунд ми усіма органами чуттів встигаємо оцінити і порівняти людину з собою. Тут виникає страх чи недовіра, потяг чи бажання дізнатися більше, почуття домінування чи підкорення. Рідко коли людина сама признається собі в цих оцінках, особливо, коли вона захоплена тими чи іншими власними враженнями і емоціями. Не можна стверджувати також те, що одразу збирається і оброблюється вся інформація про людину. А при правильній організації можна добитися зворотного процесу, "згодовуючи" іншій людині "правильну" інформацію. Тобто досягнути встановлення маніпулятивного впливу, знайти такий собі код до влади над людиною і загалом ситуацією. І власне в цьому процесі відбуваються древні, архетипічні процеси маркування лідерів, демонстрація і суперництво їх сил, визначення переможців і переможених. Власне, фізична, психологічна, інтелектуальна вищість у різних співвідношеннях характеризують різних лідерів. Результатом цих процесів завжди є первісне розподілення ролей агресорів і законодавців з однієї сторони, пасивних і тих, хто приймає диктовані правила гри, з іншої.
Ніцше згадує волю до влади, як психічну характеристику "над-особистості", яка базується на злопам'ятності. У багатьох своїх працях він звертається до цього потужного механізму видобутку сили з негативних емоцій своєї особистості і оточуючих. Це спонукає людину прагнути компенсувати їх примусом і насиллям. Інші люди, позбавлені внутрішньої злості, не можуть відповісти на це. Або не хочуть. Схильність до банальної ліні у слабких представників людського роду сприяє їхньому підкоренні сильними. І часто достатньо зусилля волі, аби людина визнала в будь-кому іншому лідера.
Влада завжди отримується двома шляхами: легітимізованим або силовим примусом. Різниця між владою, що базується на страху, і владою, що визначається любов'ю, значна. Звісно, є грань, де благоговіння і інстинктивний страх зливаються воєдино, визначають екстатичний стан повного підкорення. Повне вимкнення мислення і цілковите звіряння себе лідеру дарують полегшення стражденним, що не можуть приймати рішення в житті. Любов в основі влади передбачає прощенність лідера, якщо він робить помилки. Страх - ніколи, після помилки - лідер втрачає владу. І поступово веде до занепаду його управління.
Цей самий принцип може бути застосовним і до поняття поваги. І справді, якщо глибоко поглянути у сенс слова "влада", як це зробив Олесь Бердник, тоді побачимо, що воно означає: діяти в лад, ладувати, тобто гармонізувати суспільні явища на благо кожного учасника громади, вічевої спільності. Тому Владар, Владика - величне покликання. Наше, істинно українське розуміння цього поняття виражає його ідеальну сутність. Без дифузії з особистими інтересами, меркантильними бажаннями і сумнівними цілями. І, можливо, зараз, не звертаючись до глибин філософії, ми повинні усвідомити те, які лідери повинні бути у нашій державі. І як нам позбутися тих помилок, які з року в рік чинить наше суспільство, обираючи не те і не тих, звертаючись до меншого зла з двох.
Це розкіш, насправді, довірятися сильному. І дуже благородна позиція - не перекладати відповідальність на інших, а вести за собою інших. Проте оцінити одних як хороших, а інших як поганих - неможливо… Це особистий вибір кожного, вимір самоусвідомлення і соціалізації, відчуття справедливості, совісті, відповідальності. Влада - це матеріалізація людської віри і волі, інструмент зміни реальності. І якщо це - в нашій природі, то чому ми маємо її ігнорувати? Єдине, що ми маємо завжди пам’ятати - це наші цілі і наші вчинки. Думки матеріальні. А бажання - тим більше.
ID:
370733
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 14.10.2012 11:36:13
© дата внесення змiн: 14.10.2012 11:36:13
автор: Хельга Ластівка
Вкажіть причину вашої скарги
|
