Сьогодні минуло занадто мало часу,ми прокинулись, якось навіть замкнулись в собі-
пробач я повірила тобі;ти був таким легким, неосвідченим-банально простим , і знову я зловила
себе на думці ,що думаю про тебе,мрію про дотик твоїх рук,терпко чекаю твого погляду,твоїх
проникливих очей, які немов пронизують мене наскрізь.......неможу просто не думати
про тебе,не вірити тобі,бачу твоє серце,воно щиро просить любові,любові в якої немає сліз,
хоча інколи сльози топлять печальні хвилини життя ,іми забуваємо на мить про біль,наша
любов проситься на волю,а ось і ключик,не загубився,візьми його...та відчуваю,що
душа заплелась в обіймах
похмурих снів і я прокинулась ,то був сон-тебе не було,
я самотньо поглянула у вікно,починався новий
день в якому немає тебе.Ти тільки в снах моїх приходиш,я так привикла -чекаю ночі.....
так, ніч буває нас рятує від самотності, там ми можемо відчути себе щасливими.Гарні роздуми у Вас
В мене є подібний вірш на цю тему, як цікаво - можете почитати http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371118
