- Привіт, моя радість! Як справи?
Чому ти мені не дзвонив?
- Ось випив гарячої кави,
Без неї б я, мабуть, не жив.
- О, фак… Ти безглуздий, юначе?
Забув, що серденько болить?
- Ти знаєш, від кави неначе
Я досі продовжую жить.
- Блін, була б я поруч з тобою,
О, бейб! Як би ти заробив!
- Я вірю. Я б здався без бою.
І кави б я точно не пив.
- А я на минулому тижні,
Ходила із другом в кіно.
- Твої, вітром стомлені, вишні
В моє заглядають вікно.
- Ти нащо згадав про ті вишні?
Дійшло, що я вже не одна?
- Побачив, моя небезгрішна,
Тепер ти вже більш не сумна?
- О, ні! Я щаслива надміру!
А ти вже кохання знайшов?
- Знайшов лиш надію і віру,
А поїзд любові пішов.
- Чого ти такий загадковий?
То вишні, а то поїзди?
- Я просто відвик від розмови.
Коли ти приїдеш сюди?
- Коли я повернусь до міста?
Напевне, вже більш не вернусь.
- А зараз звучить наша пісня…
І я… Я чогось так боюсь.
- Не бійся. Ти зможеш. Ти сильний.
Як ні, то приїду і вб’ю!
- Приїдь. Вхід до серця ще вільний.
Тебе я так само люблю.