Потомлене ластовиння,
Мовчки ковзить
По її щоках
Все, що я міг зробити
це зістрибнути
зі стільця,
в її одноколірну оболонку
снів,
мовчки
заковтнувши
гіркий
пучок
слини
Якби я міг потрапити
в рай,
що складається
з звичайних
сортирних
зупинок,
де в потяги
напихається
купа
нікому непотрібних дітлахів
я б згадував її,
як найпрекраснішу
жінку,
яку я бачив
на цій смердючій,
покинутій
землі
вся високосніть
її сновидінь
нагадує
чорно-білі
форми
продірявлених
автопілотів
я без пам’яті,
я без
унітарності,
без багатошаровості
навпроти
стіни,
в якій
зачекались
гранати,
що не були
використані
холодна шкіра,
не зажди
шкіра мерця
і ця революція
захолоне
в серцях,
тих,
хто
не були народжені
я не відчуваю вгодованості
у своїй черепушці,
я відчуваю постійну спрагу
це ластовиння
формує
багатообразність
рис її обличчя,
до того часу,
коли вона прокинеться
мене вже
зішкрібатимуть
з вулиць
утеплених людськими
душами
двірники
пекла,
душі
загиблих
солдат
Іраку.
