Одного раннього ранку бомж Міхаїл,як зазвичай,рився в баках біля свого будинку.Тобто жив він у підвалі того будинку.Йому хотілося їсти,та основною його ціллю були пляшки з під пива та горілочки.Звісно Міхаїл радів більше пляшкам з під пива,їх ціна була вище за інші,проте пляшкам з під горілки він теж не гребував.У Міхаїла була здорова строката сумка,яку в народі ще називали«торгова».Він вкрав її на залізничному вокзалі,що для нього було не аби яким вчинком,але потреба в такому незамінному предметі,змусила його вкрасти.Вже 52 роки,а за своє життя він вкрав тільки велосипед і ось цю сумку.На його подив,ці крадіжки робили його невимовно щасливим.Коли він вкрав велосипед,що його лишив коло магазина якийсь хлопець,у нього була лиш одна мрія-подорожувати.В той час йому було 14 років,він жив в селі,і у нього була навіть сім’я,якщо її можна було так називати.Та скільки він себе пам’ятав,батьки рідко коли були тверезі,після круглої дати в 10 років,те життя стало для нього мукою і пеклом.Саме зі свого десятого дня народження він і почав видумувати план мандрівки світом.Чотири роки він страждав і витримував страхіття життя з батьками алкоголіками.Та й серед дітей він був ізгоєм,бо всі знали з якої він родини,всі знали,що в волоссі Міхаїла були воші.
І ось той день настав він обрав потрібний йому велосипед,дочекався біля місцевої крамнички того хлопця,що зазвичай кожен день приїжджав купувати хліб,коли той зайшов у крамничку,Міша зірвався із за рогу,схопив велосипед і помчав в невідомому йому напрямку.Він знав,що його будуть шукати,тому,що сили крутив педалі,а коли стемнішало і ноги його були немов дерев’яні колоди,він затянув свій велосипед в лісо-смугу і сам ліг біля нього.Літо було спекотне і зараз,коли вечоріло земля тільки-тільки починала холонути і іноді дув прохолодний вітерець,доносячи запахи польових квітів…
З’явилися зорі.Все небо було ними вкрите немов всипане алмазами.Міша дивився на них зовсім трохи.Всього блаженства,всієї сили краси і насолоди життя не могло витримати його тіло,його уява була розгублена,вона була прибита реальністю.
Після того пройшло багато часу.Він проїхав і пройшов багато кілометрів,безліч вокзалів,безліч міст,і містечок,але ніколи не повертався в село,що нагадувало йому минуле.
І ось тепер,коли йому було 52 роки і вже здоров’я було не те,що з молоду,він вирішив полишити мандрівки,і здавалося йому,що тут в цьому дворі,в підвалі цього будинку,завершиться його історія,його невідома мелодрама,яка нікому й непотрібна.
На цьому короткому описі життя бомжа Міхаїла,ми повертаємося знов до того ранку,коли він обшукував сміттєвий бак.Так от серед тих пляшок він витягнув стовбурець з під ялинки.Той стовбур був такий дивний,схожий на мітлу,що на ній літають відьми.Міхаїл озернувся і глянув чи нікого немає.Й дійсно в дворі окрім собак нікого ще не було,всі тільки прокидалися на роботу.Запевнившись,що ніхто не дивиться він застрибнув на той дрючок.Його очі блищали,від надії,так,як вони блищать у людини,що має останній шанс на Життя і більш нічого.
Аж раптом якась сила здійняла його на декілька метрів до гори.Він відірвався від землі і ледь не впав вниз головою,та він міцно схопився за палицю.Через мить його знов опустило на землю.Він не міг повірити.Обійнявши палицю,бомж Міхаїл сів на бардюр і заплакав,заридав так гучно,що всі собаки озирнулися,а деякі навіть почали підходить до нього,обнюхуючи його мокрими носами.Він все життя знав і вірив,що «щось таке» повинно трапитися і неодмінно трапиться,але після 50-ти років,сили його надій і фантазій слабли,і до цього моменту були майже відмерлі.Але тепер він міг все.Міг зробити,те,що мріяв усе життя.Полетіти і дивитися світ очима птахів.
Міхаїл сконцентрувався і повільно провів рукою собі по лобі,потім прижав і послуав чи немає в нього жару.Може це все ввижається?
Він підвівся сів на дрючок і злетів,та так різко здійнявся,що його шапка-ушанка,ше радаянських пошивів,злетіла і впала прямісінько в сміттєвий бак.
Він був у небі.Поряд пролітали здивовані і нажахані птахи.Міхаїл дихав цим незвичайним повітрям,що було набагато чистіше ніж там,на землі.Він побачив офісний центр,що височів над містом і вирішив піднятися туди.
Спустившись на дах він огледів усе місто,що гуділо і оживало під першими проміннями сонця.Тепер він точно вирішив.
-Їду в Аргентину!Буенос-Айрес!
Для поїздки,як він подумав,йому обов’язково треба мапа Європи,а вже в Європі він купе мапу Південної Америку.Треба робити все по порядку.
Він стрімголов спустився до найблищого канцелярського магазину і купив карту Європи.На нього здивовано дивилися продавці,а коли Міхаїл пішов,ще довго сміялися.О,нещасні люди!
Він взяв шлях на захід.Та коли летів,старого бушлата,шарфу і шерстяних штанів було мало,сильно бракувало шапки.Міхаїл згадав про свого президента,та вирішив разок його унаслідувати.Побачивши,одного в шапці,він на ходу, з неба,зірвав у того шапку з голови,при тому сильно розсміявшися.Бо той не забарився і кричав усіляки прокльони та матюки Міхаїлу в догонку.
Тепер стало ліпше.Іноді Міхаїл спускався поїсти і зазвичай харчувався хот-догами чи шаурмою,що подавалася з кіосків в руки зголоднілих громадян,Міхаїл вдало перехоплював цю їжу,беручі всіх неочікуваністю.Собі у слід він чув матюки.Та Міхаїл давно вже звик до них.
Він летів і бачив під собою Європу.І сотні,сотні людей,що бачили його і здивовано тикали пальцями.Через добу про нього говорили всі канали країн,що над ними пролітав він.Казали,що це супер герой,божевільний вчений,церква ж стверджувала,що то відьмак,і пророк апокаліпсиса,а насправді це був просто щасливий бомж Міхаїл.Йому було плювати.Він не помічав людей,як колись вони не помічали його.Люди зневажали його і цуралися тоді,а тепер йому було по цимбалам.
Він пролетів Будапешт,Мілан,літав над вежею Ейфеля,далі був Мадрид,за ним Лісабон.
Репортери не відпускали його ні на крок.Напрямок його польоту передавали по телевізору,люди спеціально виходили на вулиці,вилазили з біноклями на дахи,щоб побачити диво.
На берегах Португалії перед останнім перельотом він вирішив поїсти.Міхаїл вкрав декілька хот-догів,хоча він був настільки популярний,що продавці їжі мали за честь накормити його.І коли він сів на білому піску,щоб поїсти,зневідкіля з’явилися люди,що мовили щось не по-нашому і скрутили йому за спиною руки.Він не брикався,аж поки не побачив,що його літальну палицю забирають і кладуть і великий целофановий пакет.Міхаїл кричав і вирячав очі.Але міцні руки співробітників спецслужби Португалії тримали його,як у лещатах і хутко закинули Міхаїла в машину.По брудному і обвітреному обличчі текли сльози і соплі.В заднє віконце,дивлячись на океан,що віддаляється,він тихо мовив:
-Прощавай Буенос-Айрес.Фатум…
А на передньому сидінні було чутно безтурботну розмову двох португальців.
Так сталося,Міха…За все треба платити.Ти вкрав велосипед,в тебе забрали палицю.
ID:
417714
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.04.2013 22:34:51
© дата внесення змiн: 30.09.2013 21:04:24
автор: Микита Салапита
Вкажіть причину вашої скарги
|
